Розділ 20

Акане сиділа за столом, спираючись ліктем на край і задумливо погладжуючи пальцем прохолодну поверхню склянки з водою. Її думки неслися у майбутній день, малюючи яскраві картини того, як вона вперше за довгий час залишить межі замку. Щось у цьому відчутті було водночас захопливим і тривожним. Вона уявляла вузькі бруковані вулички столиці, гомін натовпу, запахи їжі з вуличних яток. Їй здавалося, що ці прості речі зараз недосяжні, але вони все одно були так близько, майже на відстані витягнутої руки.

Її рука майже автоматично потягнулася до скляного флакона, що стояв поруч із тарілкою, на якій досі залишалися крихти від її сніданку. Вона вже звикла до цього ранкового ритуалу: відкрити кришку, зробити ковток, що завжди залишав гіркий післясмак, і швидко запити водою. Але цього разу щось змінилося.

Акане зупинилася, коли різкий запах вдарив їй у ніс, майже змушуючи відсахнутися. Це був не звичний аромат, до якого вона звикла, а щось інше — різке, металеве, майже їдке. Вона спантеличено нахилила флакон ближче, вдивляючись у темну рідину всередині. Її нутрощі стислися від неприємного передчуття.

“Що це тепер?” — майнула думка. Вона згадала лікаря Роберта, який нещодавно заходив до неї. Його слова були обережними, але наполегливими. Він питав про її самопочуття, про те, чи помічає вона якісь зміни. Схоже, після цього візиту він щось додав до мікстури, змінив її склад. Але чому?

Вона довго вагалася, тримаючи флакон у руці. Її думки металися між бажанням довіритися і страхом. Що станеться, якщо вона не буде пити це сьогодні? Служниці щоранку перевіряли, чи флакон порожній, і навряд чи прийняли б її спробу приховати це.

Мікстура завжди мала для неї двозначний ефект: з одного боку, вона дійсно стала почувалася краще після її вживання. Навіть коли принц пив її кров, слабкість, яку вона відчувала, стала менш вираженою. Але з іншого боку, ця рідина викликала у неї дискомфорт на якомусь глибокому рівні, неначе її тіло інстинктивно протестувало проти чогось чужорідного.

Зрештою, зважившись, Акане піднесла флакон до губ і зробила великий ковток. Смак був ще огиднішим, ніж вона пам’ятала. Він залишив на її язиці гіркий, навіть їдкий присмак, від якого її ледь не знудило. Вона миттєво схопила стакан води, що стояв поруч, і осушила його до дна, сподіваючись змити цей огидний післясмак.

Відкинувшись на спинку стільця, вона на мить заплющила очі, намагаючись прийти до тями.

В цей момент двері прочинилися, і до кімнати зайшла служниця. Вона обережно зібрала посуд зі столу, але зупинилася, коли Акане тихо, але впевнено промовила:

— Я сьогодні вийду у місто. Підготуйте мені щось зручне для прогулянки.

Служниця застигла на мить, і її очі трохи розширилися, ніби ці слова були для неї несподіванкою. Її реакція не вислизнула від погляду Акане, яка відчула легкий укол тривоги.

— Звичайно, пані, — швидко відповіла служниця, повертаючи собі звичний вигляд. Її голос звучав нейтрально, але Акане помітила в ньому щось невловимо напружене. — Ще щось?

Дівчина задумалася, дивлячись на її уважне обличчя.

— Ні, дякую, — відповіла вона нарешті і мимоволі посміхнулася.

Служниця кивнула і швидко вийшла, залишивши її саму.

Акане підійшла до вікна. Звідти відкривався вид на внутрішній двір замку. Вона з цікавістю дивилася на метушню служниць і охоронців. Її погляд затримався на величезній брамі, яка вела за межі замку. Думка про те, що сьогодні вона нарешті зможе пройти крізь ці ворота, гріла її серце.

— Я дійсно прошу дозволу просто вийти на вулицю, — пробурмотіла дівчина, ледь усміхаючись від іронії ситуації.

У двері хтось постукав. 

— Входьте, — відповіла Акане.

У кімнату зайшов слуга, глибоко вклонившись.

— Його високість принц доручив передати, що зайде за вами, коли зійде місяць. Прохання бути готовою до того часу.

Дівчина кивнула, не промовивши жодного слова. Слуга так само стримано вклонився і вийшов.

Як тільки двері за ним зачинилися, Акане відчула, як її серце шалено закалатало. Вона приклала руку до грудей, сподіваючись заспокоїти хвилювання. Нічний вихід у місто, поруч із принцом… Ця думка водночас лякала її і наповнювала хвилюючим передчуттям. Що чекає її за цими стінами? Вона не знала, але її нетерпіння лише зростало.

Дівчина провела решту дня в очікуванні, відчуваючи хвилювання, яке змішувалося з легким тривожним передчуттям. Вона намагалася зосередитися на книзі, але жодне слово не запам’ятовувалося. Думки кружляли навколо майбутньої прогулянки, змушуючи серце калатати швидше.

Сонце поступово опускалося за обрій, і її кімната наповнилася м’яким золотистим світлом. Коли увійшла служниця з підготовленим вбранням, Акане підвелася для того аби одягнутися. Сукня була простою, але елегантною: довга темно-синя з тонким поясом, що підкреслював талію, і високим коміром, який захищав від вечірньої прохолоди.

Акане підійшла до дзеркала. Її обличчя здавалося їй блідим, очі блищали від хвилювання. Вона поправила своє волосся, акуратно зібране в низький пучок, залишивши кілька пасм, що м’яко спадали на щоки.

— Ви прекрасно виглядаєте, пані, — промовила служниця, відступаючи назад і схиляючи голову.

— Дякую, — відповіла дівчина, намагаючись не видати свого нервового хвилювання.

Вона обвела себе поглядом ще раз, обережно торкнулася пальцями коміра, а потім перевела погляд на двері.

Скрип дверей змусив її серце завмерти. У кімнату увійшов принц. Його високий, статний силует вирізнявся на тлі темного коридору. На ньому був чорний плащ із високим коміром, оздоблений срібними застібками, що блищали у світлі ламп. Під плащем виднілася темна сорочка, що ідеально пасувала до його широких плечей і стрункої статури.

Принц зупинився біля порогу, його погляд ковзнув по дівчині, і він ледь помітно підняв одну брову.

-Може ти передумаєш? - спитав він спокійно, але з легким натяком на сарказм. Його очі уважно вдивлялися в її обличчя.