Розділ 19

Вогонь у каміні тихо потріскував, кидаючи тепле, але тьмяне світло, що грало на стінах, створюючи атмосферу непевної затишності. Принц Крістіан сидів у масивному шкіряному кріслі, спокійний, але водночас напружений. Його обличчя не виражало жодних емоцій, і в його погляді не було тієї доброзичливості, яку могла б очікувати Акане. Навпаки, він дивився на неї, як досвідчений хижак, що вивчає свою здобич.

Вона сиділа на його колінах, відчуваючи його холодну руку на своїй талії. Її серце билося шалено, немов пташеня, яке потрапило в пастку. Темний погляд принца пронизував її наскрізь, а присмак крові ще залишався на його губах, нагадуючи про те, що він вампір, хижак, а вона — його жертва.

Пройшла ціла вічність, перш ніж він заговорив. Спочатку лише тиша, але відчутна, напружена. Акане не сміла порушити її, знаючи, що кожне її слово може мати великі наслідки. Зрештою, коли тиша стала нестерпною, він заговорив.

— Що? Ти хочеш покинути замок? — його голос був спокійним, але в ньому звучала холодна недовіра, яка пронизувала її. Це питання не несло в собі пошук відповіді, швидше, він намагався оцінити її наміри, і цей момент наповнив повітря відчуттям небезпеки, що змусило мурашки пробігти по її спині.

Акане відчула, як її погляд автоматично відвівся, а серце забилося швидше, коли в її душі зародилася паніка. Вона намагалася приховати свою тривогу, але її внутрішній неспокій був очевидним. Принц Крістіан, здається, помітив це миттєво. В його очах промайнув холодний погляд, точний і пронизливий, який не залишав місця для жодних сумнівів. Вона знала, що він може відчути кожну найменшу зміна в її настрої, як це нещодавно сталося під час їхніх зустрічей. Це було ніби невидима нитка, що пов’язувала їх — відчуття, яке він мав у собі, а вона вже не могла приховати.

Намагаючись заспокоїти себе, вона підняла погляд і спробувала сказати:

— Так, — її голос звучав намагаючись бути рівним, хоч і трішки хрипким. Вона намагалася додати до нього впевненості, навіть якщо серце залишалося на місці.

Крістіан не поспішав з відповіддю. Натомість він нахилив голову трохи набік, як той, хто намагається оцінити не лише слова, але й саму її суть. Його погляд став уважнішим, ніби вивчав її з усіх боків, шукаючи в її реакціях те, чого не могли помітити інші. 

І тоді його пальці торкнулися її підборіддя — так обережно, майже ніжно, що це відчуття здалося несподіваним. Його дотик змусив її запам’ятати кожен міліметр, але при цьому він був віддаленим і холодним, неначе в руках хижака. Повільно, не поспішаючи, він підняв її обличчя, змушуючи її дивитися прямо в його очі, без шансів уникнути його погляду.

— Щоразу, як ти приходиш до мене, ти чогось хочеш, — сказав він, його голос видавав відтінок глузування. Він хмикнув, і цей звук був схожий на холодний вітер, що проникає в найглибші куточки душі. — І твої бажання стають дедалі… амбітнішими.

Акане відчула, як його слова торкнулися її серця, немов важкий камінь, що здавлює груди.  Внутрішньо вона скривилася, наче на мить усе її бажання стало безнадійно чужим і невловимим. Але вона змогла втриматися, і лише кивнула, не знаючи, що ще відповісти.

— Я просто хочу прогулятися, — промовила вона, її голос ледь торкнувся повітря, віддзеркалюючи внутрішню невпевненість, яку вона так ретельно намагалася приховати.

— Прогулятися? — вимовив він це слово, ніби воно було смішним, недоречним, не відповідало статусу її становища. Його голос звучав м’яко, але в ньому була прихована загроза, яку вона не могла не відчути.

Акане здригнулася від цього прохолодного, але глибокого тону, але намагалася не видати свою тривогу. Вона втримала погляд і постаралася говорити так, щоб не здаватися слабкою.

— Ви вірно мене почули, — сказала вона, хоча її голос все ж звучав трохи тихіше, ніж їй хотілося. Вона вдала, що її слова не видають нервовості, хоча всередині вона відчувала, як серце пришвидшує свій ритм.

Крістіан відкинувся назад у кріслі, залишаючи свою погрозливу спокійність, і його очі не зводилися з неї. Пальці повільно накручували її локон, ніби перевіряючи, як вона реагує.

— І навіщо тобі це? Тобі нудно? — його голос став холоднішим, з ледь вловимим підтекстом, який змусив Акане відчути, як напруга повітря збільшується.

Дівчина намагалася зберегти спокій і не піддатися страху, хоч у глибині душі відчувала, що її слова можуть бути неправильно зрозумілі. Вона глибоко вдихнула і намагалася відповісти якомога впевненіше.

— Я просто хочу побачити, що є за цими стінами, — сказала вона, намагаючись змусити голос звучати твердо. — Це не так вже й багато, правда?

Крістіан знову нахилив голову, і його погляд став пильним, немов він шукав у її словах щось більше, ніж просто бажання прогулянки. Тиша між ними стала тяжкою, і Акане відчула, як її серце б’ється частіше, а очі майже не рухаються.

— Так, — нарешті відповів він, і хоча його голос залишався м’яким, в ньому було щось таке, що нагадувало загрозу. — Але ти ж розумієш, — продовжив принц, обвиваючи пальцями її локон, — я тобі не довіряю.

Його слова були настільки несподіваними і різкими, що в Акане на мить затремтіло все єство. Вона не могла приховати відчуття образи. 

Крістіан дивився на неї, ніби бачачи в ній ту ж саму зрадницю, якою була для нього справжня Лея, хоча Акане не мала нічого спільного з її вчинками. Здавалося, після втечі Лєї, Крістіан був готовий підозрювати і її в схожих діях.

Акане затримала подих, її руки стиснулися в кулаки, але вона змусила себе зберегти спокій. Її серце билося швидше, і вона відчувала, як кожне слово, яке вона вимовляла, важить набагато більше.

— Я нічого не зробила, щоб ви могли сумніватися в мені, — сказала вона, її голос тепер звучав тихіше і м’якше, ніж хотілося, але в ньому була рішучість. У його холодному погляді вона бачила лише стіну, що не дозволяла проникнути глибше.

Вампір продовжував спокійно крутити її локон, його руки безвідчутно грали з її волоссям, а очі залишалися непроникними, як темний океан, в якому неможливо було побачити дно.