Розділ 18

Акане сиділа за столом у  бібліотеці, обережно торкаючись дерев’яної поверхні пальцями. В її голові лунали думки, а її руки нервово рухалися, перебиравши невидимі лінії і тримаючи ритм невидимого переживання. Освальд був поруч, зосереджено перевіряючи її домашнє завдання з арифметики, і кожен його погляд на її роботу викликав у її серці хвилю тривоги. Кожна його пауза, кожне пробігання очима по її відповідях ставали як важливі моменти, що вирішують, чи буде її зусилля оцінене або ні.

Ці уроки стали для Акане єдиним світом, в якому вона відчувала хоч якийсь контроль. Час у бібліотеці для неї став своєрідним прихистком, місцем, де можна було на хвилину забути про все, що її хвилювало. Кожен погляд на завдання, кожна розв’язана проблема дарували їй відчуття маленької перемоги. Тут, серед книг і цифр, вона хоча б мала змогу відчути себе нормальною, забути про реальність, де все було чужим і неприязним. Вона занурювалася у навчання, ніби шукаючи захисту, хоч і не мала уявлення, як її нові знання можуть допомогти їй у новому світі.

Освальд несподівано підняв погляд від її роботи. Акане миттєво відчула, як її серце завмирає, а тіло злегка напружується, чекаючи оцінки її зусиль. Вчитель не був схильний до похвали. Він був суворим, вимогливим, і навіть найменші досягнення не залишалися непоміченими. А для неї це означало більше, ніж просто схвалення — це був шанс довести собі, що вона може досягти чогось у цьому світі.

— Мушу визнати, що швидкість твого опанування цифрами вражає, — сказав Освальд, і в його голосі прозвучала нотка чогось, чого Акане так сильно прагнула. Не просто оцінка, а справжнє схвалення. 

Він був завжди стриманий, інколи навіть суворий, але зараз в його словах було щось тепле, що відразу ж зняло напруження в її грудях.

Акане з силою стримувала себе, щоб не показати, як сильно ці слова її радують. Вона відчувала внутрішнє піднесення, яке розливалося в її серці, але намагалася зберегти спокій. Ці кілька слів були значно більше, ніж просто комплімент. Вони стали своєрідним підтвердженням її зусиль і важливості того, що вона робила. Це була перемога над власними сумнівами і над тим, що її життя здається таким чужим і незрозумілим.

Освальд продовжував уважно дивитися на неї, наче досліджуючи її реакцію. Він помітив, як її очі стали яскравішими, а поставу виправила впевненість. Його обличчя ледь пом’якшилося — майже непомітна посмішка промайнула в куточках губ.

— Ти здібна, — додав він майже байдуже, ніби це було очевидним фактом. — Не думав, що люди можуть так швидко навчатися.

Його слова одночасно підбадьорили й зачепили. З одного боку, він визнавав її прогрес, з іншого — його тон підкреслював дистанцію між ними. Немов люди, навіть талановиті, залишалися для нього істотами другого порядку. Акане це відчула, але промовчала. Її бажання довести, що вона чогось варта, було сильнішим за неприємне відчуття.

Її думки повернулися до мети, з якою вона починала цей шлях. Вона хотіла навчитися читати, сподіваючись, що це допоможе знайти відповіді про її появу тут. Але принц Крістіан дав їй значно більше — можливість опанувати базову освіту.

Чому він це зробив? Чи очікував від неї чогось конкретного? Чи, можливо, просто вирішив перевірити, як далеко вона зможе зайти, якщо їй дати доступ до знань? Акане не знала.

Проте в одному вона була впевнена: навчання давало їй відчуття контролю. У світі, де все було чужим і незрозумілим, знання стали її якірцем. І навіть якщо вона не могла передбачити, як використає їх у майбутньому, вона продовжуватиме. Не заради принца, Освальда чи когось іншого. А заради себе.

Дівчина опустила погляд на аркуш перед собою, намагаючись зрозуміти свої записи. Її почерк все ще нагадував каракулі, але з кожним новим словом вона ставала впевненішою. Письмо давалося їй легше, хоча ще було багато неохайних рисок і помилок. Більш складним завданням було читання. Вивчивши алфавіт, вона почала потрошку читати, але це не було так просто. Книги, які вона намагалася прочитати, були всі рукописні, і це ускладнювало завдання. Літери були різними, деякі виглядали розмитими або важко розібраними, і через це часто доводилося перечитувати одне й те ж слово чи речення, аби зрозуміти його значення.

Іноді слова були настільки складними, що вона не могла зрозуміти їх одразу. Тоді приходилося зупинятися, думати, пробувати інтерпретувати, шукати нові підказки. Вона не могла одразу зрозуміти всі книги, але кожен день наближав її до того, щоб зрозуміти більше. І хоча деякі сторінки здавалися для неї закритими, вона не втрачала надії. Час і практика були її союзниками, і вона знала, що з часом зможе освоїти більше.

Освальд повернувся до дошки, впевнено виводячи на ній кілька прикладів з множенням та діленням. Його рухи були точними, спокійними, наче це був звичайний ритуал. Акане, сидячи за своїм столом, спостерігала за цим, злегка прикусивши губу. 

Приклади здавалися їй зовсім простими. Вони нагадували їй уроки з початкової школи, які вона колись проходила вдома, у своєму світі. Вона з легкістю могла виконати ці завдання, але не зважувалася сказати Освальду про це.

Щось у його суворому погляді та незворушній манері триматися стримувало її. Зізнання могло викликати у нього зайві запитання, на які вона не мала бажання відповідати. Нехай краще він вважає, що вона просто навчається, ніж почне підозрювати, що вона не така, як усі.

Освальд завершив писати, поклав крейду на полицю і обернувся до неї. Його строгий погляд ковзнув по ній, а потім він жестом вказав на дошку:

— Виконай ці приклади, — промовив він рівним, але вимогливим тоном. — Впевнений, у тебе не виникне труднощів. Але якщо будуть запитання, звертайся.

Акане кивнула, намагаючись виглядати якомога спокійнішою. Її руки, тим часом, нервово зімкнулися на тканині сукні під столом. Вона подякувала Освальду, а сама подумки намагалася зосередитися.

Хоча ці уроки здавалися їй простими, вона цінувала можливість ставити Освальду запитання, які часто не мали жодного стосунку до того, що вони вивчали. Він ніколи не дратувався і завжди відповідав, навіть якщо її цікавість виходила далеко за межі його завдання. Сьогодні вона вирішила скористатися цим і запитати про те, що давно її турбувало.