Розділ 16

Акане провалилася у сон, але цей стан був зовсім не схожий на звичайний відпочинок. Здавалося, її свідомість тоне в густій, липкій темряві, яка невблаганно затягувала її глибше, позбавляючи відчуття реальності. В її вухах лунав незрозумілий гул, що зливався з калатанням її серця. Простір навколо ставала все більш в'язким і похмурим, ніби вона була затягнута в інший світ, сповнений чужих емоцій і образів. Її тіло не рухалося, але вона відчувала себе на межі чогось важливого, незвіданого й небезпечного.

Темрява перед очима почала змінюватися. Вона перетворилася на калейдоскоп образів, що швидко змінювали одне одного. Акане не могла розпізнати жодного з них, поки всі вони не зупинилися, зливаючись у чітку, зловісну картину. Перед її очима виникла сцена, настільки реальна, що вона відчула, як у її грудях застигло дихання.

Вона побачила засніжену вуличку, затиснуту між старими похиленими будинками. Вітер гнав по землі брудний сніг, перемішаний із пилом та залишками сміття. Атмосфера цього місця була холодною й бездушною, ніби сама земля тут давно втратила будь-яке тепло.

Посеред цієї похмурої картини стояла дівчина. Її постать була тонкою й худою, схожою на тінь. Тонке пальто, яке вона носила, не могло захистити від холоду, і вона тремтіла, притиснувши руки до боків. Її обличчя було блідим, скуйовджене волосся вибивалося з- під старої хустки, а великі очі видавали напружений страх.

Поруч із нею стояв чоловік. Його сутула спина, грубі риси обличчя та тьмяні очі одразу дали зрозуміти: це її батько. Він виглядав так, ніби здався перед життям давним-давно. Його одяг був засмальцьованим і порваним, а вигляд - байдужим і виснаженим.

Навпроти них стояв ще один чоловік. Він здавався чужим у цій картині. Його постать була впевненою, голос гучним, а очі холодними. Його погляд ковзав по дівчині, як по товару на ринку. 

— Скільки їй років? — запитав він, не  відводячи очей від Лєї.

—Шістнадцять, — відповів батько сухо, не піднімаючи голови.

Чоловік звів брову й оглянув її ще раз, його губи скривилися в ледь помітній гримасі.

— Шістнадцять? Вона ледве тягне на тринадцять, але гаразд. Підійде.

Лея з острахом подивилася на батька. Її очі мовчки кричали, просили пояснень, але він навіть не глянув на неї. Йогопогляд залишався спрямованим кудись убік, як у людини, що прагне якнайшвидше закінчити справу.

—Тепер вона твоя, —  сказав батько без емоцій, штовхаючи дівчину вперед.

Незнайомець грубо схопив Лею  за зап'ясток. Вона здригнулася, але не пручалася. Її погляд усе ще був спрямований на батька, ніби вона сподівалася, що він передумає. Але він лише повернувся й пішов, не оглядаючись.

Лея застигла, відчуваючи, як її тягнуть за собою. Її ноги наче приросли до землі, а серце стукотіло так голосно, що вона майже не чула шуму вулиці.

Сцена змінилася.

Темний коридор простягався вперед, освітлений лише тьмяними, миготливими лампами. Запах вогкості, змішаний із дешевими парфумами, потом і алкоголем, пронизував кожен куточок цього місця. Акане почувала себе чужинкою, але водночас усе це було занадто реальним.

На підлозі, у кутку кімнати, сиділа дівчина. Її худе, виснажене тіло,

здавалося, от-от розсиплеться від будь- якого дотику. Коліна підтягнуті до грудей, руки міцно їх обіймали. Волосся було скуйовджене, а обличчя бліде, мовби позбавлене будь-якого життя.

"Лея,"— це ім'я прозвучало у свідомості Акане, немов шепіт, що пройняв її наскрізь.

Лея не плакала. Її очі були сухими, але червоними, ніби сльози давно виснажили себе. Вона виглядала, ніби була одночасно тут і десь далеко, у світі, де немає болю.

Двері кімнати з рипом відчинилися, і всередину зайшов чоловік. Його вигляд викликав у Акане відразу - грубі риси обличчя, важкий запах тютюну й алкоголю, а в очах читався холодний розрахунок. Він не сказав ні слова, просто підійшов до Леї. Його руки грубо схопили її за зап'ясток, змусивши дівчину підвестися.

— Давай порозважаємося, – хрипким голосом прошепотів він, потягнувши її до себе ближче.

Акане відчула хвилю огиди й страху, ніби це її торкалися ті грубі руки. Лея пручалася, але її сили були слабкими.

— Ні... Відпусти мене, – прохрипіла вона, але чоловік лише сильніше стиснув її руку.

Її погляд метнувся до столу. Там лежала виделка. Не думаючи, вона схопила її й зі всієї сили встромила у його руку.

Крик чоловіка наповнив кімнату, розриваючи важку тишу. Він відштовхнув Лею й затиснув рану, кров струменіла з його долоні. Його обличчя спотворила гримаса болю й люті.

Її перемога була короткочасною.

Двері знову розчинилися, і до кімнати влетіли інші чоловіки. Лею схопили за плечі, витягли з кімнати. Вона борсалася, кричала, намагаючись вирватися, але її маленьке тіло не могло протистояти їхній грубій силі.

Її били. Удари сипалися на неї, як дощ, болючий і нескінченний. Акане відчувала цей біль так, ніби він був її власним. Кожен удар пронизував її тіло хвилею пекучої муки.

Зрештою Лею потягнули коридорами й кинули в темну, сирувату комору. Двері зачинилися із гучним гуркотом, залишивши її в повній темряві.

Підлога була холодною, слизькою, і Лея впала на неї, навіть не маючи сил підвестися. Темрява огортала її, як ковдра, яка стискає тіло, не даючи дихати.

Акане чула її думки, ніби вони були її власними:

"Ти проклята."

Ці слова звучали голосом батька, змішуючись із відчаєм і болем. Акане хотіла закричати, вирватися з цього сну, але щось тримало її. Темрява борделю затягувала її все глибше.

Вона відчувала холод підлоги, гнилий запах повітря, біль у кожному м'язі. Її власне тіло здавалося паралізованим. І, як тільки здавалося, що цей кошмар більше неможливо витримати, все навколо розчинилося.

— Прокиньтесь!

Раптом Акане відчула сильний поштовх, ніби її вирвали з цього жаху.  Вона прокинулася від слів служниці, що стояла поруч. 

— Пані Лея, будь ласка, прокиньтесь, – повторила служниця, і її голос був тривожним, злегка панічним. Вона присунулася ближче до ліжка, схилившись, щоб побачити обличчя Акане. Її очі  були сповнені сум’яття, і вона ненав’язливо торкнулася плеча дівчини.