Розділ 14

Після тієї розмови, коли Акане наважилася розповісти принцу всю правду, вона на мить дозволила собі повірити, що їхні стосунки можуть змінитися. Вона сподівалася, що її щирість, можливо, зламає лід між ними, що принц Крістіан припинить пити кров Леї або хоча б почне ставитися до неї з більшою повагою. Ця надія була крихкою, як тонке скло, але Акане вперто трималася за неї, мов за єдиний промінь світла у холодному мороці її безпорадності.

Проте реальність не забарилася, щоб розбити ці ілюзії. Минув тиждень з моменту їхньої розмови. За цей час принц жодного разу не торкнувся її, і, хоч це давало їй короткий перепочинок, водночас його голод, здавалося, лише зростав. Вона помічала, як його погляд ставав темнішим і важчим, коли вони зустрічалися у коридорах замку.

Того вечора її надії остаточно розвіялися. Слуга передав наказ принца, і це могло означати лише одне: Крістіан знову покликав її до себе. Як тільки слова слуги долинули до неї, у грудях завмерло серце. Її охопив страх, який, здавалося, паралізував усе тіло. Лише недавно вона почала відчувати себе трохи краще після попереднього разу, але тепер думка про те, що він може взяти надто багато, лякала її до тремтіння.

Вона знала, що відмовитися не зможе. Принц став ще більше зацікавлений нею після їхньої розмови. Його інтерес до її дивної історії не слабшав, навпаки, це лише підігрівало його цікавість. Але навіть тоді Акане не усвідомлювала, що не лише її таємниці привертали його увагу. Її поведінка, м’якість, невпевнені рухи й розгубленість — усе це дивувало і зачаровувало його.

Крістіан звик до пристрасної, непокірної Леї, яка завжди кидала йому виклик. Акане ж була її повною протилежністю. Її боязкість, обережність і тонкий аромат невинності були чимось новим, чимось, що пробуджувало в ньому бажання сильніше, ніж будь-коли раніше. Її сором’язливість і відстороненість інтригували його, ніби перед ним була складна загадка, яку він не міг не спробувати розгадати.

У своїй кімнаті Акане стояла перед дзеркалом, оточена служницями, які старанно готували її до зустрічі з принцом. На сьогодні для неї обрали сукню, яка змусила її ще більше занепокоїтися. Глибоке декольте підкреслювало її груди, тонкі бретелі залишали плечі оголеними, а легка тканина ніжно окреслювала кожну лінію її тіла.

Та найбільше її лякало те, наскільки відкритою залишалася її шия. Відчуття вразливості було майже нестерпним. Її погляд мимоволі зупинився на шкірі над ключицями, де лишалися ледь помітні сліди від попередніх укусів.

Відчуваючи, як хвиля тривоги накриває її, Акане обережно потягнулася до коміра, ніби намагаючись прикрити оголену шию. Її рух не залишився непоміченим. 

— Пані, вам дуже личить, — сказала одна із служниць, поправляючи шнурівку на спині сукні. Її голос був стриманим, але уважний погляд швидко помітив тінь тривоги, що з’явилася на обличчі Акане.

Служниця схилилася, вправно коригуючи складки сукні. Її рухи були швидкими і акуратними, а слова звучали так, ніби вона намагалася заспокоїти пані, хоча справжня Лея ніколи не потребувала заспокоєння.

Слуги в замку завжди ретельно приховували свої справжні емоції. Для них Лея була «обраною» — людиною з привілеями, які для них залишалися недосяжними. Акане знала, що її становище особливе. Її кров була рідкісною — настільки, що підняла її з простолюду до знаті, хоча й в іншій ролі.

Кров «обраних» вважалася надзвичайно цінним ресурсом серед вампірів. Вона не лише насичувала краще за звичайну людську, а й мала особливі властивості, які могли дати силу, енергію чи навіть пробудити приховані таланти. Для вампірів з вищих верств пити кров «обраних» було не лише задоволенням, але й символом статусу.

Служниці часто заздрили Леї, хоча ніколи не наважувалися показати цього відкрито. Її становище здавалося їм розкішним, навіть якщо воно мало приховану ціну. Те, що її кров пив сам принц Крістіан, вони вважали справжньою честю.

Акане кивнула у відповідь на комплімент служниці, але її думки залишалися зануреними в особисті страхи. Вона зустріла свій погляд у дзеркалі. Дівчина ледь впізнавала себе. Глибока червона сукня облягала її тіло, підкреслюючи вигини, яких вона раніше навіть не помічала. Відображення здавалося чужим, а шкіра на шиї — ще більш оголеною та вразливою.

Вона боялася не лише болю, а й того, як принц дивитиметься на неї цього разу. Його погляд завжди був пронизливим, змушуючи її відчувати себе ще більш чужою у власному тілі. Акане глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти хвилювання.

«Я не можу дозволити йому подумати, що я слабка,» - подумала вона, опускаючи очі. Їй доведеться знову зібратися і грати роль Леї, навіть якщо це виснажувало її до межі.

Дівчина повернулася до служниці, яка продовжувала поправляти складки сукні, і стримано подякувала:

— Дякую, цього достатньо. Ви можете йти.

Служниці зробили реверанс і вийшли, залишаючи її наодинці перед дзеркалом. Мить стала нескінченно довгою, а тиша навколо була майже оглушливою. Лише її важке, нерівне дихання порушувало цей спокій.

Акане відвернулася від дзеркала, намагаючись не думати про те, як принц подивиться на неї сьогодні. Її серце билося так швидко, що кожен крок по замкових коридорах здавався важчим за попередній.

Шлях до його кімнати здавався набагато довшим, ніж зазвичай. Кам'яні стіни, прикрашені гобеленами та свічниками, створювали враження, що вони немов би піднімалися над нею, гнітючи своєю величчю. Кожен шепіт служниць, які зустрічалися їй на шляху, здавався їй насмішкою.

Високі двері до покоїв принца стояли перед нею, величезні і страшні. Акане затримала подих, коли охоронці, що стояли біля входу, мовчки відчинили їх.

Як завжди, у кімнаті панувала напівтемрява. Лише кілька свічок на столі та тьмяне світло каміна ледь освітлювали кімнату. Аромат вина змішувався з відтінком пряних трав, заповнюючи повітря. Він сидів у кріслі в півтіні, знову спостерігаючи за нею своїм пронизливим поглядом.

— Нарешті, — сказав він низьким, спокійним голосом, але в ньому відчувалася деяка нетерплячість.