Розділ 13

Акане йшла з саду, відчуваючи, як важка атмосфера потроху розсіюється. Полегшення, яке вона відчула після зізнання принцу у своїй правді, було примарним. Зізнання принесло їй короткий відпочинок, ніби вона на мить зняла невидимий тягар з плечей. Однак, це полегшення було лише ілюзією. Вона розуміла, що зробила важливий крок, відкривши частину правди про себе, але водночас знала: її слова навряд чи змінять щось у цьому світі.

Її історія, хоч і була правдивою, звучала настільки неймовірно, що навіть вона сама сумнівалася у її реальності. Принц Крістіан прямо сказав: “Казка”. Його реакція була очікуваною. Як можна повірити в історію про дівчину з іншого світу, яку магічна сила перенесла в тіло іншої людини? Навіть для Акане це звучало як щось з фантастичного роману, а не реальність, у якій вона зараз жила.

Хоча Крістіан уважно вислухав її, його погляд залишався загадковим, позбавленим явної довіри чи недовіри. Вона не могла зрозуміти, чи він сприйняв її слова серйозно, чи просто побачив у них чергову головоломку, яку можна використати у своїх цілях. Але одне було очевидним: незалежно від його реакції, її становище в цьому світі залишалося незмінним. Вона все ще була чужинкою, замкненою в тілі Леї, і цей світ бачив у ній лише те, що хотів бачити.

“Чи допоможе він мені знайти шлях додому?” — ця думка переслідувала її, змушуючи сумніватися у всьому. Відповіді на це питання були настільки ж туманними, як і стіни замку, що оточували її. Можливо, Крістіан мав власні плани, і вони зовсім не збігалися з її бажанням повернутися додому. Вона не могла дозволити собі залежати від його милості чи обіцянок, якщо вони взагалі будуть.

Але один момент у їхній розмові не давав їй спокою. Принц, ніби мимохідь, висловив припущення, що її поява в цьому світі могла бути пов’язана з магією. Його слова були обережними, але їхній зміст був достатньо чітким. Магія була невід’ємною частиною цього світу, і якщо Акане тут, то, можливо, саме вона стала причиною. Ця підказка, хоч і непряма, засіла в її думках.

Коридори замку зустрічали її холодом і байдужістю. Важкі кам’яні стіни ніби поглинали звук її кроків, а тьмяне світло смолоскипів створювало довгі, примарні тіні. Повітря було просякнуте сирістю, що пробиралася до кісток. Вона відчувала себе маленькою піщинкою у величезному, чужому світі, кожен куточок якого здавався вороже налаштованим.

“Кому могло знадобитися затягнути мене сюди?” — ця думка знову і знову спливала в її свідомості. Але відповідей не було. Лише безкінечний потік нових запитань. Проте навіть у цьому хаосі думок вона знала, що не може сидіти, склавши руки. Їй потрібно діяти.

Бібліотека замку здавалася їй єдиним місцем, де можна було знайти відповіді. Якщо її дійсно перенесло сюди через магію, то ця сила мала свої закони. І щоб зрозуміти їх, вона повинна була розібратися у структурі цього світу. Рішення було чітким: навіть якщо вона одна в цьому світі, вона зробить усе, щоб знайти шлях додому.

Двері бібліотеки, зроблені з важкого темного дуба, були прикрашені витонченим різьбленням. У різьбі можна було розгледіти сцени з битв, міфічних створінь і магічних символів, які були для Акане абсолютно незрозумілими. Вона відчинила двері, відчуваючи, як вони видають скрипучий звук, що відлунював у тиші коридору. Перед нею відкрився величезний зал із високими стелями та нескінченними рядами полиць, заповнених книгами. Світло від декількох люстр ледь освітлювало простір, залишаючи його напівтемним. Запах старого паперу, шкіри та трохи пилу наповнював повітря, створюючи атмосферу давнини та таємничості.

Книги, які стояли на полицях, виглядали древніми, ніби пережили не одне століття. Їхні потріскані обкладинки були місцями вкриті плямами, а сторінки — пожовклими та крихкими. Акане обережно зняла одну з книг із полиці, побоюючись, що стара палітурка розсиплеться від її дотику. Шорсткість обкладинки відчувалася під пальцями, і вона провела рукою по її поверхні, перш ніж відкрити книгу.

На першій сторінці її зустрів дивний текст. Символи ніби плавали перед її очима, створюючи химерні візерунки. Спочатку вона подумала, що це просто інша мова, якої вона не знала. Але що більше вона вдивлялася в текст, то більше розуміла, що це щось інше. Символи не піддавалися осмисленню, як би вона не намагалася. Здавалося, що її мозок просто не може сприйняти їх.

“Як таке можливо?” — подумала вона, перегортаючи кілька сторінок. Раптом її осінило: можливо, проблема не в самій книзі, а в її новому тілі. Лея, тіло якої вона займала, можливо, не вміла читати.

Думка про це вразила її до глибини душі. Акане відчула, як її тіло напружилося, а серце стало битися швидше. Вона завжди сприймала вміння читати як даність, як частину свого життя. Вона виросла в світі, де знання — це сила, а книги — це ключ до всього. Але тепер ця проста навичка стала недосяжною.

“Як я зможу знайти відповіді, якщо навіть не можу прочитати текст?” — думка заповнила її розум, викликаючи хвилю відчаю. Її план — знайти розгадки у бібліотеці — здавалося, розсипався вщент. Але навіть у цій ситуації Акане змусила себе заспокоїтися. Паніка нічого не вирішить. Вона вдихнула глибше, намагаючись зібратися з думками.

І тут у її голові з’явилася ідея: для початку їй потрібно навчитися читати. Це був перший і найочевидніший крок. Вона розуміла, що самотужки не впорається, їй потрібна допомога. Єдина людина, яка спала їй на думку, була принц Крістіан.

“Просити його про допомогу… Чи варто?” — задумалася вона, дивлячись на книгу, яку тримала в руках. З одного боку, він вже знав її таємницю і, можливо, міг би допомогти. З іншого боку, це робило її ще більш залежною від нього. Вона не була впевнена, чи можна повністю довіряти принцу, особливо якщо врахувати його холодний і відсторонений характер.

Проте вибору у неї не було. Якщо вона хотіла дізнатися більше про магію цього світу і знайти шлях додому, їй потрібно було піти на цей крок. Стиснувши пальці на потрісканій обкладинці книги, Акане відчула, як у ній пробуджується рішучість. Це був лише черговий бар’єр, і вона знала, що якщо він існує, то його можна подолати.