Розділ 12

Ніч була тихою, але неспокійною. Акане лежала в своїй кімнаті, яку ще недавно назвала б тюрмою, проте тепер це місце здавалося їй майже прихистком. Вона крутилася з боку на бік, намагаючись заснути, але сон не приходив.

Коли ж нарешті сон накрив її важким покровом, він виявився неспокійним, тривожним, немовби її свідомість боялася відпустити контроль. І ось вона знову побачила Лею. Дівчинка була старшою, ніж у її попередньому  видінні, можливо, років дванадцяти. Але те, що вона побачила цього разу, було не спогадом дитинства, а кошмаром, який не повинен був існувати.

Перед Акане постала кімната, схожа на ту, що можна було б знайти в постоялому дворі. Вона була маленькою та занедбано прилаштованою, ніби давно не бачила жодного ремонту. Стіни були потемнілі від старих плям і тріщин, по яких відчувався запах вогкості. Декілька свічок тьмяно горіли на столі, але їх світло ледве проривало темряву. Ліжко стояло в кутку, з пошарпаною ковдрою, що вже давно втратила свій початковий вигляд. На підлозі валялися старі порожні пляшки, розкидані, наче після бурхливої ночі. Вікно було закрите важкою штою, і здавалося, що навіть відчинити його неможливо. Повітря в кімнаті було важким, і навіть заспокоююче слабе світло від свічок не могло позбавити її атмосфери запущеності та безвиході. Вся кімната виглядала так, ніби вона була лише тимчасовим притулком, а не домом для когось.

На ліжку, стиснувшись у кутку, сиділа Лея. Вона була оголена, її маленьке тіло вкривали синці — темно-сині й багряні, вони проступали на шкірі, як жахливі свідки знущань. Дівчинка обіймала себе руками, намагаючись приховати тіло, яке видавалося надто крихким і тендітним для цього світу. Її погляд був одночасно повний страху і злості — як у тваринки, загнаної в кут, яка вже не має сил боротися, але все ще хоче вижити.

Перед нею стояв чоловік. Його постать була великою, з товстими руками, які натягували шкіряний ремінь на штанах. Він закінчив затягувати ремінь і з байдужим виразом обличчя глянув на дівчинку. У його очах не було ні жалю, ні каяття, лише холодний, практичний блиск, ніби вона була лише товаром.

У цей момент у двері постукали. Чоловік, не звертаючи уваги на Лея, підійшов і відчинив їх. Увійшов другий чоловік, і серце Акане обірвалося, коли вона впізнала його. Це був батько Леї. Його постать була похмурою, обличчя — грубим і змученим, але не від роботи, а від постійного пияцтва та злості, які витравили з нього всі людські риси.

Батько навіть не глянув на дівчинку. Його погляд був спрямований на чоловіка, який дістав з кишені жменю монет і простягнув їх. Батько прийняв їх, швидко перераховуючи папірці.

— Тут не вистачає, — буркнув він, хмурячись. — Ми домовлялися на десять срібних, а тут лише шість.

Перший чоловік зневажливо знизав плечима, дістав сигарету і закурив.

— Вона погано себе поводила, — сказав він байдуже. — Спробувала вкусити мене.

Почувши ці слова, Лея ще більше стиснулася в кутку, обіймаючи себе і намагаючись здаватися непомітною. Її маленькі руки тряслися, але сліз не було. Вона давно перестала плакати.

Батько люто зиркнув на доньку. Його обличчя скривилося від злості, і він зробив крок до неї.

— Ах ти ж…— загарчав він, піднімаючи руку. Лея швидко заплющила очі і прикрилася руками, очікуючи удару. Вона не вигукувала, не просила пощади. Вона знала, що це лише розлютить його ще більше.

— Мені час, — холодно перервав його перший чоловік. Він випустив останній клубок диму, потушив сигарету і, поправивши одяг, вийшов із кімнати. Для нього це було лише чергова розвага, черговий вечір без жодних емоційних наслідків.

Коли двері за ним зачинилися, батько повернувся до Леї. Його обличчя спотворив вираз злоби.

— Це все ти, маленька зрадниця, — гаркнув він, хапаючи її за руку. Лея здригнулася, але не закричала. Її тіло було напружене, а в очах блищала ненависть, яка здавалася не властивою для її віку.

Акане хотілося закричати, втрутитися, врятувати дитину. Але це був лише сон, важкий, задушливий і безвихідний. Її свідомість волала про допомогу, але тіло не слухалося. І лише перед тим, як прокинутися, вона встигла побачити останній кадр: обличчя Леї, її очі — великі, сповнені болю, страху й ледь помітного проблиску ненависті. 

Акане прокинулася різко, як від поштовху. Її серце калатало, мов скажене, а подих був уривчастим і важким. Вона не відразу зрозуміла, де знаходиться, ще кілька секунд намагаючись вирватися з кошмару, який досі стискав її груди. Темрява кімнати, здавалося, нависала над нею, відлунюючи тяжкі емоції сну.

Вона притиснула руки до обличчя, намагаючись заспокоїтися. Її долоні були холодними, як лід, але піт стікав по скронях, а її волосся злиплося. Вона спробувала дихати глибше, але горло немов здавило. Спогади сну були настільки яскравими, що здавалися реальністю.

Акане не могла позбутися відчуття, що це було не просто видіння. Це був не просто сон, а щось більше. Щось, що мало зв’язок із реальністю. Їй здавалося, що вона наче прожила це разом із дівчинкою, ніби відчула її біль і жах. Її пальці стислися на тканині ковдри, і вона мимоволі прошепотіла:

— Лея…

Тиша була оглушливою. Акане сіла на ліжку, схрестивши ноги, і озирнулася. Її кімната була затишною, але зараз вона відчувалася чужою. Після того, що вона бачила у сні, навіть розкіш цієї спальні здалася їй якоюсь неправильною, навіть ворожою. Її плечі тремтіли, а в голові все ще крутилися слова того чоловіка. “Вона погано себе поводила”. Від цього її аж нудило.

— Чому я бачу це? — прошепотіла вона до себе, але відповіді, звісно, не було.

І тут, у тиші кімнати, вона почула щось. Здалеку долинав приглушений шум. Він був ледь чутним, але через абсолютну тишу здавався виразним. Це було схоже на музику, яка доносилася крізь товсті стіни замку. Святкування все ще тривало.

Зранку дівчина відчула себе зовсім знесиленою. Вночі вона більше не могла заснути — сон був уривчастий, а від гіркоти кошмару, що залишався в її голові, ще довго не могла відновити внутрішній спокій. Прокинувшись, вона відразу відчула, як пульсує у скронях — головний біль був нестерпним.