Розділ 9

Кабінет принца Крістіана, розташований у західному крилі замку, був просторим і величним, але водночас мав затишний вигляд. Високі готичні вікна, прикрашені вітражами, пропускали мʼяке світло, яке заливало кімнату кольоровими відтінками. Уздовж стін стояли полиці з книгами, переважно старовинними манускриптами, що стосувалися історії королівства, магії та вампірських ритуалів. Поруч із книжковими полицями висіли картини, на яких були зображені королі минулого, включно з його батьком, нинішнім правителем.

У центрі кімнати стояв великий стіл з темного дуба, завалений паперами, пергаментами й кількома чорнильницями. На столі також лежала кришталева карафа з вином і кілька келихів, але принц, схоже, навіть не торкався їх. 

Сьогодні принц сидів за столом, читаючи донесення своїх радників. Однак думки постійно відволікалися на інше. Лея вперше знепритомніла. Ще й той час, коли вони займалися сексом. Такого раніше ніколи не траплялося. І думки про це знову й знову спливали в його голові, не даючи спокою. Він ніколи раніше не стикався з тим, що людина, кров якої він пив, опинялася в такому стані.

До приміщення увійшов Роберт — королівський лікар. Він завжди дотримувався строгого етикету, але цього разу виглядав трохи розгубленим. Принц рідко викликав його особисто, а тим паче через питання, пов’язані з кимось іншим, а не ним самим.

— Ваше Високосте, — Роберт зупинився біля дверей і ввічливо вклонився, чекаючи дозволу підійти ближче.

— Заходь, — холодно кинув Крістіан, не піднімаючи очей від паперів.

Лікар підійшов ближче, уважно дивлячись на принца, і чекав, поки той заговорить. Через кілька секунд Крістіан відкинувся на спинку крісла й поглянув на лікаря з ледь помітною тінню занепокоєння в очах.

— Як вона? — запитав він коротко.

Роберт здивувався. Принц говорив без звичного презирства чи байдужості.

— Ваша Високосте, пані Лея… виглядає виснаженою. Її тіло сильно ослаблене, і якщо так триватиме далі, наслідки можуть бути серйозними, — відповів лікар, вибираючи слова обережно.

— Ти хочеш сказати, що її стан критичний? — Крістіан нахилився вперед, злегка звузивши очі.

— Не зовсім, але якщо не вжити заходів, вона не зможе повністю відновитися. Її організм потребує часу й турботи, — Роберт зробив паузу, — А також обмеження… певних речей.

Принц лише підняв брову.

— Наприклад?

Лікар зітхнув.

— Ваша Високосте, люди значно слабші за нас. Вони рано старіють, легко ламаються й повільно відновлюються. Якщо ви продовжуватимете регулярно пити її кров у такій кількості, її тіло не витримає. У такому разі… нам доведеться знайти їй заміну.

Крістіан спохмурнів. Він випростався в кріслі, схрестивши руки на грудях.

— Заміну? Я не збираюся нікого міняти. 

Роберт уважно глянув на принца.

— Саме тому необхідно змінити підхід. Її тіло потребує відпочинку та належного догляду.

Крістіан мовчав, але його погляд ставав дедалі холоднішим, в очах з’явилася ледь помітна тінь гніву.

— Що ти пропонуєш?

— Дати їй час на відновлення, — обережно відповів лікар. — Це може зайняти кілька місяців…

— Місяців? — перепитав Крістіан, його голос став різким, а на обличчі з’явився вираз роздратування. Він піднявся з місця, ступив крок вперед, здавалося, ніби він намагається зрозуміти, чи дійсно це необхідно. Його погляд пронизував лікаря, а рука стискала край стола, якби намагаючись приборкати власне обурення.

— Так, але я не впевнений, що навіть тоді вона зможе повністю одужати, — відповів Роберт, не змінюючи виразу обличчя, — але є один метод, який може допомогти їй.

— Який? — запитав принц, уже не приховуючи нетерпіння.

Роберт зробив паузу, обираючи слова.

— Це небезпечний крок, — сказав він обережно, — і вимагає великої обережності. Такий метод може прискорити її відновлення, але також ризикує…

Принц нахмурився, наближаючись до лікаря.

— Ризикує чим?

Роберт зітхнув, якби готуючи Крістіана до важливої правди.

— Життям, Ваше Високоповажність.

Він коротко задумався, підбираючи слова, що лягли важким вантажем. Його погляд став серйозним, а в голосі з’явилася тінь сумніву.

— Якщо пані Лея почне щодня вживати невелику кількість вашої крові, це може значно пришвидшити її одужання.

Крістіан спершу мовчав, його погляд був мовчазним і важким. Потім його чіткий, холодний голос прорізав тишу.

— Вона має пити мою кров?

В голосі принца прозвучала нотка недовіри, яка не сховалася від уважного слухача.

— Так, але в невеликих дозах. І краще, щоб вона не знала, що саме пʼє, — відповів Роберт, схиливши голову. — Я можу підготувати мікстуру, до складу якої входитиме ваша кров.

Крістіан на мить посміхнувся, але це була посмішка, в якій не було тепла. Лише холодна, розважлива усмішка, що приховувала внутрішню боротьбу.

— Ти хочеш, щоб я добровільно ділився своєю кров’ю? — його голос звучав як виклик. — Я знаю, що вампірська кров діє на людей по-різному. Це може її вбити.

— Так, ризик існує, — погодився Роберт, — але це шанс. Інакше її відновлення буде під великим питанням. Ми почнемо з мінімальної дози й уважно стежитимемо за її станом.

Принц знову замовк, його погляд став важким, але в ньому вже не було гніву, лише тверде рішення. Він зрозумів, що вибір тут не великий. Він зміг би так довго обходитися  без її крові стільки часу.

Принц на мить замислився.

— А якщо їй стане гірше?

— Тоді ми зупинимося, — твердо відповів лікар.

Крістіан довго мовчав, обдумуючи почуте. Потім він кивнув.

— Гаразд. Робіть усе, що потрібно, але це має залишитися в секреті.

— Звісно, Ваша Високосте, — відповів Роберт і злегка вклонився, перш ніж залишити кабінет.

Коли двері за лікарем зачинилися, принц залишився сидіти в тиші. Його пальці злегка постукали по краю стола, а в голові крутилися тривожні думки.