І знов болить душа і серце...
І ніби камінь тисне груди...
І тяжко дихати, і жити...
І знов сирену чути всюди.
І знову виє, мов скажена,
І знов напругу підіймає.
І навіть діло не в сирені...
І так страшне, й коли немає.
І знову страх німий і лютий,
І не за себе, а за близьких...
І спогади про них так мутно,
Неначе іскорки і зблиски...
І як би тяжко нам не було,
І як би серце не боліло,
Та ми нікого не забули,
І хоч нас зараз розлучило...
І прийде час, я свято вірю,
І ми щасливі будемо знову!
І ми відродим нашу "Мрію",
І знов утвердим нашу мову,
І відбудуєм, що зламалось,
І радо будемо обійматись,
І як би доля там не склалась,
Ми більш не будем розлучатись!
І всі цивільні, і солдати,
І, я гадаю, просто кожен,
Хоч їх і змусили страждати,
Та вірять, що ми переможем!
01.04.22
Відредаговано: 17.11.2022