РОЗДІЛ 14 ТЕ, ЩО ЗЛАМАЛА Я

Ірина відчинила після другого дзвінка.

— Я не попередила, — сказала я. — Можеш не впускати.

— Уже приїхала.

— Це не означає, що мусиш.

Вона відійшла.

У квартирі не було Максимових речей. Його чашка стояла на верхній полиці, ключ лежав у мисці біля дверей.

— Я не прийшла просити вас зійтися.

— Добре.

— І не проситиму повернути дружбу.

— Тоді навіщо?

— Сказати, що я зробила.

Ми сіли на кухні.

— Я мала право злитися через брехню, — почала я. — Але використала її як дозвіл принижувати тебе. Говорила про вік, тіло й дітей. Намагалася залучити Дарину та Павла. Потім поставила ультиматум, хоча знала: будь-який вибір завдасть Максимові болю.

Ірина слухала мовчки.

— Я хотіла повернути життя, у якому син радиться зі мною, а ти не маєш таємниць. Його вже не було. Замість визнати це, намагалася змусити вас заплатити.

— Чому зараз?

— Бо отримала бажане й побачила результат.

— Максим страждає.

— Так. Але це не єдина причина. Я теж втратила тебе.

Ірина відвернулася до вікна.

— Я сумую за тобою щодня.

— Я теж.

— Але не можу повернутися до дружби, де ти матимеш доступ до наших стосунків.

— Розумію.

— І не знаю, чи буду з Максимом.

— Це ваше рішення.

— Він поїхав.

— На три місяці. Не назавжди.

Ірина глянула гостро.

— Він тобі сказав?

— Так. Не просив передавати.

— Тоді не треба.

Я кивнула.

— Пробач.

— Ти ще вчишся.

— Повільно.

Ірина налила чай. Не мою звичну каву — чай для нас обох.

— Я теж маю перепросити, — сказала вона. — Не лише за мовчання. Я знала, що Максим приховує від тебе інші рішення, і використала цю звичку. Казала собі, що поважаю його межі. Насправді боялася втратити тебе й відкладала.

— Чому пішла від нього?

— Бо перестала розуміти, де моє бажання, а де провина. Кожен добрий день здавався крадіжкою.

— Ти не вкрала його.

— Тепер говориш інакше.

— Тепер бачу інакше.

Ми просиділи годину. Не обіймалися й не домовлялися телефонувати. На прощання Ірина сказала:

— Можемо іноді пити каву. Без обговорення Максима, якщо він сам не дозволить.

— Можемо.

Це не було поверненням дружби. Лише першим місцем, де вона могла колись початися заново.