РОЗДІЛ 10 НЕ ТВОЯ ЖЕРТВА

Новина стала публічною через фотографію.

На відкритті нового корпусу Максим стояв поруч з Іриною. Вона прийшла як фотографка, але після офіційної частини він узяв її за руку. Хтось із гостей зняв відео й виклав у мережу.

До ранку світлина була в місцевій групі з підписом: «Молодий архітектор і його доросла покровителька».

Я побачила допис від клієнтки. У коментарях незнайомі люди обговорювали Іринине обличчя, вік і тіло. Максима називали мисливцем за грошима, хоча заробляв він більше за неї. Хтось написав, що жінка «привчила хлопчика», поки дружила з матір’ю.

Я зателефонувала синові.

— Треба подати скаргу й написати пояснення.

— Я вже попросив видалити фото з комерційної сторінки. Групу не контролюю.

— Скажи, що Ірина не знала тебе дитиною.

— Не збираюся звітувати незнайомцям.

— Мовчання виглядає як підтвердження.

— Для людей, які хочуть так думати, будь-що буде підтвердженням.

— Я можу написати як твоя мати.

— Ні.

— Я захищу її.

— І водночас розповіси особисті подробиці, щоб довести, що дозволяєш наші стосунки.

— Не дозволяю.

— Саме тому не говори за нас.

Ірина тимчасово закрила сторінку. Клієнтка скасувала сімейне знімання, пояснивши, що не хоче «дивної атмосфери». Ще двоє написали образи.

Я приїхала до Ірини ввечері. Максим був там. Вони сиділи за столом із телефоном і складали список: що видаляти, що зберігати як доказ, на які погрози реагувати.

— Я можу підключити юриста агенції, — сказала я.

— Якщо це не зашкодить роботі, — відповіла Ірина.

— Уже шкодить. Тебе згадують як мою фотографку.

Максим напружився.

— Ми компенсуємо…

— Не треба. Я не про гроші.

Я сіла навпроти.

— Хочу написати, що ви познайомилися, коли Максим був дорослим.

— Я проти, — сказала Ірина.

— Чому?

— Бо далі вимагатимуть дату першого сексу, медичні довідки й відповідь про дітей. Ми не зобов’язані доводити незнайомим, що маємо право бути разом.

— Але мовчати несправедливо.

— Справедливості в коментарях не буде.

Максим узяв телефон.

— Я напишу коротко від себе. Без деталей.

Він набрав: «Ірина Савчук — моя партнерка. Ми познайомилися, коли обоє були дорослими, і разом за взаємним рішенням. Прошу не поширювати фотографії без згоди та не переслідувати її».

— «Партнерка» звучить як бізнес, — сказала я.

— Саме тому підходить. Не дає матеріалу для заголовка.

Ірина погодилася.

Після публікації стало не краще. Частина людей підтримала, інші вирішили, що Максим «зачарований». Тоді він записав коротке відео.

— Мені двадцять п’ять років, — сказав у камеру. — Я не жертва й не дитина. Приховувати стосунки від матері було нашим спільним неправильним рішенням. Це не дає нікому права принижувати Ірину.

Я стояла за телефоном.

— Не згадуй мене, — попросила.

— Уже згадав.

— Тоді скажи, що я не схвалюю, але…

— Мамо, це не твоя заява.

Він перезаписав без згадки про мене. Відео набрало менше уваги, ніж плітка, проте кілька клієнтів повернули Ірині замовлення.

Пізно ввечері Максим поїхав. Ми з Іриною лишилися прибирати чашки.

— Ти могла сказати, що я не знала його дитиною, — промовила вона.

— Ти сама заборонила.

— Знаю. Просто частина мене хотіла, щоб ти захистила.

— Я хотіла.

— Але так, як вважала правильним.

— Іншого способу не знаю.

Ірина помила чашку й поставила сушитися.

— Можна було запитати, що потрібно.

— Що тобі потрібно?

Вона подумала.

— Щоб ти не приєднувалася до них. Решту я витримаю.

— Не приєднаюся.

Це була перша обіцянка, яку я могла дати без застережень.