РОЗДІЛ 6 КОЛИШНЯ, ЯКА НЕ РЕВНУЄ

Дарину я зустріла випадково в квітковому салоні. Вона вибирала букет для колеги й першою мене помітила.

— Оксано Вікторівно, добрий день.

Після розриву з Максимом Дарина не зникла зовсім. Вітала мене зі святами, іноді залишала реакції під дописами агенції. Я сприймала це як доказ, що вони розійшлися без образ.

— Можемо випити кави? — запитала я.

Вона насторожилася.

— Щось із Максимом?

— Здоровий. Просто хочу поговорити.

У кав’ярні Дарина одразу сказала:

— Якщо ви хочете нас помирити, не треба.

— Він зустрічається з іншою.

— Я знаю, що зустрічається. Не знаю з ким.

— З Іриною Савчук.

Дарина згадала не відразу.

— Фотографка з вашої агенції?

— Моя подруга. Їй сорок.

Я чекала обурення. Дарина лише перепитала:

— Він щасливий?

— Хіба це єдине важливе?

— Ні. Але перше, що хочу знати.

— Вони приховували п’ять місяців.

— Це погано.

— Вона старша на п’ятнадцять років.

— Це незвично.

— І все?

Дарина відклала ложку.

— Яку реакцію ви від мене чекаєте?

— Ти знаєш Максима. Можеш пояснити, що він помиляється.

— Чому саме я?

— Тебе він слухав.

— Не завжди. І ми давно не пара.

— Ти могла б поговорити як друг.

— Ми не друзі. Вітаємо одне одного з днем народження й не втручаємося в особисте.

Моя пропозиція раптом прозвучала так, як мала від початку: я прийшла до колишньої дівчини сина й просила допомогти зруйнувати його нові стосунки.

— Ти не ревнуєш?

— Ні.

— Зовсім?

— Після розриву було боляче. Але не через бажання повернутися.

— Ви добре жили.

Дарина всміхнулася без радості.

— При вас.

Вона розповіла про Варшаву й пів року взаємних образ. Потім додала:

— Це була не єдина причина. Максим погоджувався зі мною, а після розмови з вами змінював рішення.

— Наприклад?

— Ми хотіли разом винайняти квартиру. Ви сказали, що рано, й він попросив почекати. Планували Новий рік удвох, але ви залишилися сама після сварки з Павлом — Максим скасував поїздку. Я розуміла один раз. Потім зрозуміла, що завжди буду третьою у ваших домовленостях.

— Він не міг лишити матір саму.

— Міг запросити вас до друзів, приїхати першого січня або чесно сказати мені заздалегідь. Замість цього вирішив, що мої плани менш важливі.

— Ти тому хотіла виїхати?

— Не тому. Але вперше уявила життя, де кожне рішення не проходить через вашу реакцію.

Мені стало соромно. Не за Новий рік — тоді справді була розбита. За те, що я ніколи не запитала, чого коштувала Максимові поїздка до мене.

— Ірина налаштувала його проти мене.

— Або він нарешті говорить те, що відкладав.

— Ти її навіть не знаєш.

— Тому й не маю права засуджувати.

— Не маєш, — виправила я автоматично.

Дарина розсміялася.

— Ось це я пам’ятаю.

Я теж усміхнулася, хоча не хотіла.

— Ти зовсім не допомогла.

— Допоможу одним. Не пишіть Максимові, що ми бачилися. Скажіть самі.

— Навіщо?

— Бо якщо він дізнається від мене, вирішить, що ви злася за його спиною.

Я написала синові просто за столом: «Зустріла Дарину. Розповіла про вас з Іриною й запропонувала їй поговорити з тобою. Вона відмовилася. Це було неправильно».

Відповідь прийшла за хвилину: «Дякую, що сказала. Більше не втягуй її».

Жодного докору. Від цього власний учинок виглядав ще гірше.

— Він подякував, — сказала я.

— Максим уміє бути нормальним, коли йому дають факти.

— Ти досі його захищаєш.

— Ні. Просто більше не хочу, щоб ви захищали його від власного життя.

Ми попрощалися біля салону. Дарина забрала букет, а я залишилася з розмовою, якої не планувала.

Уперше людина, яку я вважала ідеальною для сина, пояснила, чому поруч зі мною він не міг побудувати з нею майбутнє.