Серія тиждень Хелловіну. Частина 2: Я почала щось підозрювати...

Був приємний перший ранок канікул. Той самий ранок, у якому тобі не треба спішити в школу, рано вставати та одягатися в теплі штани та кофту, тому що тобі буде холодно на велосипеді. Арпі прокинулась радісна та повна енергії. Вдягнула фіолетову шифонову сукню, попрощалась з матір'ю та пішла до парку, де мала зустрітись з друзями. 

- Привіт!

 Рауль був одягнутий в щось схоже на клоуна. Міді була в костюмі з "людей Х". Лі  скосила під Харлі Квін: звідкись взяла перуку довшого чорного волосся і зав'язала  у два хвостики, трішки макіяжу  і біта.

- А біту ти звідки взяла?

- Зі смітника. - Саркастично зиркнула Лі - А якщо серйозно, то в коморі батька. Я більше хочу похвалити костюмчик Рауля - вишкірилась дівчина - Ха, ще краще ніж фарба на мені минулого року.

- Ей! 

- Що правда в очі коле? - Для Лі це був монет помсти, адже минулого року Рауль довго не давав їй забути випадок з фарбою.

- Ех, знову ви як малі діти. То що ? Куди ідемо? - запитала Міді.

- Не знаю якщо чесно. - знизала плечима Арпі. - Е... Рауль, є ідеї?

- Е...

- Зрозуміло... Лі?

- Неа.

- Ех, добре. Ви ж в мене дома не були? Як дивитесь на те, щоб в мене посидіти?

 Так як ніхто не був проти друзі  пішли в напрямок спальних районів Пурмеренду. Квартира була не дуже велика, проте місця для двох людей цілком хватало: дві спальні кімнати, ванна та зал, в якому  була невеличка кухня.

- Тато, я в дома!

- Привіт доню! Чую з тобою гості? 

Краєм ока Арпі помітила що Лі трішки здригнулася від голосу містера Стріппера. Невже її незвично чути? Проте з її батьком...

- Так, надіюсь не проти?

- Та звісно ні! Гуляйте скільки влізе.

- Дякую.

Друзі зайшли в спальну кімнату Міді та  почали все розглядувати (наче ніхто так не робить). Було багато плакатів з різних фільмів: "Залізна людина", "голодні ігри", "Вартові галактики", "люди ікс", " джуманджі" і так далі. Не менше за плакати було багато свічок, містичних книжок та  снігових дуль. Також не обійшлось без карт (у дівчини  була навіть невелика колекція  колод) і груші. Коли Міді за останнє запитав Рауль, то вона весело відповіла:

- Татові просто важливо що в небезпечних ситуаціях я могла себе оборонити. Часом я просто бавлюсь з нудьги, часом тренуюсь, а часом ми тренуємося разом з татом.

- Зрозуміло. - Арпі чогось вся кімната стала дуже підозрілою та чужою - ні, в такій вона б не жила. Щось в цьому місці заставляло живіт підколювати, а очі розширюватись ніби від ейфорії. Ви не уявляєте як же вона багато читала книжок про відьом і про те як їх знаходили...  достатньо що не контролювати чи то паніку, чи то ностальгію, чи то невідомо звідки біль в животі. 

- Я звісно перепрошую, але можеш, будь ласка, показати де туалет?

Блись.

- Звісно, іди за мною!

Арпі вмилась, випила води і їй стало легше. Вже з нормальним виразом обличчя та з чистою душею вона повернулась до кімнати, проте не переставала бути пильною. Решту дня вони провели весело, гуляючи та граючи. Пообідавши вся трійка дуже вдячна Міді та її батьку за тепле приймання ситі пішли до дому.