Глава 57

Нік 

Я спостерігав за Тіррою, і мені вартувало чималих зусиль не засміятися в голос. Моя грізна пантера, яка вчора була готова розірвати Емілі на шматки одними очима, зараз виглядала так, наче її щойно висадили в центрі Марса. Вона вчепилася в ручку дверей так міцно, що я почав переживати за обшивку орендованої машини, яку я взяв на кілька днів, поки моя в ремонті. 

— Дихай, Тірро, — усміхнувся я, паркуючись біля торгового центру. — Це всього лише Бакхед. Тут найстрашніше, що може статися — це черга за лате або розпродаж у Gucci.

Коли ми вийшли з машини, вона миттєво притислася до мого боку. Її ніздрі роздувалися, вбираючи запахи вихлопних газів, чужого парфуму та смаженої курки з найближчого фуд-корту.

— Скільки людей… — прошепотіла вона, підозріло оглядаючи бізнесмена, що пробігав повз із дико розпатланим виглядом. — Він кудись тікає? На нього полюють?

— Ні, він просто запізнюється на нараду. Це гірше за полювання, повір на слово.

Ми зайшли всередину, і Тірра завмерла перед ескалатором. Вона дивилася на рухомі сходи так, ніби це був портал у пекло, не менше.

— І ти кажеш, що у вас немає магії? — абсолютно серйозно запитала вона.

— Давай, сміливіше, просто став ногу. — сказав я сміючись.

Я взяв її за руку, відчуваючи, як вона напружилася, наче перед стрибком у прірву. Коли ми нарешті опинилися нагорі, вона переможним поглядом озирнулася назад на сходи, ніби щойно прикінчила дракона.

— Непогано, — визнала вона. — Але ліниво. 

Далі була черга за кавою і бургерами. Коли Тірра отримала свій паперовий стаканчик, вона довго вивчала пластикову кришечку, намагаючись зрозуміти, як з цього пити. А перший укус гамбургера… Це було варто того, щоб побачити.

— Це… — вона зажмурилася від задоволення, — Неймовірно смачно! 

— Я знав, що тобі сподобається, — я витер серветкою краплю соусу з її щоки, і на мить ми просто завмерли, дивлячись один одному в очі. Весь цей натовп, шум реклами та гуркіт міста просто зникли. Залишився тільки я, вона і бургер.

— Тобі справді тут подобається? — тихо запитав я, заправляючи пасмо її волосся за вухо.

Тірра відкусила ще шматок бургера, проковтнула і, дивлячись на те, як сонце відбивається від скляного даху, кивнула:

— Тут галасливо і дивно. Але поки ти тримаєш мене за руку, я згодна побачити все. Без тебе я тут точно пропаду.

Я притягнув її до себе. Попереду був ще цілий день, і я твердо вирішив, що сьогодні вона забуде про всі негаразди. Сьогодні була тільки Атланта, шкідлива їжа і ми.

— Ходімо, кішечко. Екскурсія продовжується, — сказав я, обіймаючи її за талію й повів гуляти далі.

Ми встигли багато: обійти десятки крамниць, проїхатися в шумному автобусі та послухати вуличних музикантів у парку. Вечір закінчили в невеликому кафе за вечерею, де я відповідав на всі її питання про побачене. 

Коли нарешті сіли в машину — ситі й страшенно втомлені, я відчув, що день вдався.

​Поки ми їхали додому, я поглянув на Тірру. Вона розслаблено відкинулася на пасажирському сидінні, дивлячись у вікно на вогні, що пролітали повз.

​— Тобі сподобалося? — запитав я.

​Вона повільно повернула голову до мене й усміхнулася.

​— Так, але для одного дня це занадто. Перед очима досі миготять картинки — все таке незвичне. Мені треба час, щоб це перетравити.

— Хочеш завтра зі мною на роботу? Зустрічей у мене немає, лише паперова тяганина. А потім могли б ще кудись заскочити, — запропонував я, повертаючи в бік дому.

​Тірра скептично підняла брову, глянувши на мене збоку.

— І що я робитиму? Просто сидітиму в тебе в кабінеті весь день?

​— Ну, мій офіс прямо в тренажерному залі, — я всміхнувся, спостерігаючи за її реакцією. — Зможеш позайматися. Попрошу когось із вільних тренерів тобі все показати. То як, згодна?

​Я якраз зупинив машину в нашому дворі й заглушив двигун. Тірра вмить пожвавилася, на її обличчі з’явилася щира усмішка.

— О, це вже інша справа.

​— От і домовилися. Візьмеш змінний одяг, і вранці знову поїдемо вивчати цей світ, — я нахилився до неї й коротко, але ніжно поцілував у губи. — Пішли додому. День був довгий.

— А масаж буде? — промовила вона низьким, звабливим голосом і повільно прикусила нижню губу. Всю мою втому як рукою зняло.

​— Якщо моя королева забажає, — я хижо усміхнувся і нахилився до неї.

​Я легенько прикусив її за шию, змусивши коротко зітхнути. Тірра закинула голову, відкриваючи мені більше простору.

​— Ти не втомився? Можливо, все ж хочеш спати? — продовжувала вона дражнити, хоча її подих уже збився.

​Я рухався вище, проводячи кінчиком язика по її ніжній шкірі до самого вуха. Тірра здригнулася й запустила руку в моє волосся, міцно стискаючи пальці.

​— Хочу… але точно не спати, — прошепотів я їй у саме вухо. — Йди до мене.

​Я одним рухом відкинув своє  сидіння назад і потягнув дівчину на себе. Вона на мить розгубилася, але я не дав їй оговтатися, впившись у її губи палким поцілунком. Збудження накрило такою хвилею, що терпіти до будинку вже не було сил. Я хотів її прямо зараз, у цій машині, посеред тиші нічного двору.

Тірра зручніше влаштовувалася на моїх колінах. У вузькому просторі салону кожне її ворушіння відчувалося гостро, а тертя наших тіл крізь одяг лише підливало масла у вогонь. Я відчував, як її стегна стискають мої боки, і це остаточно вибило грунт з-під ніг.

Мої руки ковзнули під її сукню, обпалюючи гарячу шкіру й зняли через верх цю перешкоду. Сукня полетіла кудись на заднє сидіння. Вона вигнулася в моїх обіймах, коли я розстебнув застібку її білизни, і звільнені груди притиснулися до моїх грудей крізь тонку тканину сорочки. Тірра видала низький стогін.

— Ніку, скоріше… — прошепотіла вона мені в губи, переходячи на нетерплячі, рвані поцілунки і розриваючи гудзики сорочки, щоб позбутися мого одягу. 

Я відкинув усе зайве, звільняючи шлях для того, чого ми обоє жадали. Тіснота машини змушувала нас бути максимально близькими — жодного зайвого міліметра між нами.