Глава 54

Тірра

Прибираючи на кухні, я прокручувала весь вечір у голові. Якщо не брати до уваги те, що я брехала, як дихала, все пройшло чудово. Мені справді сподобалася сім’я Ніка. Вони здалися мені добрими й щирими людьми. Навіть Емілі поводилася тихо, хоча я морально готувалася до її вибриків ще за столом.

​Як виявилося, вона мовчала не просто так. Ця шмаркачка, мабуть, весь вечір виношувала план у своїй порожній голові. Це ж треба було таке вигадати!

​Я якраз завантажувала тарілки в посудомийку, як мене навчила Мері, коли почула кроки за спиною. Емілі швидко підійшла до мене, і її обличчя перекривилося від ненависті.

​— Повертайся назад у своє глухе село, дикунко! — прошипіла вона. — До твоєї появи зі мною так ніхто не поводився! Всі мене любили! Це ти у всьому винна!

​А потім, перш ніж я встигла хоч слово сказати, вона з розгону вліпила сама собі ляпаса. Я мовчки спостерігала, як це дурне дівчисько вмить заходиться сльозами й біжить скаржитися батькам.

​Коли Нік забіг на кухню і взяв мене за руку, я відчула його підтримку, але водночас побачила в його очах запитання. Він теж чекав на пояснення. У мене всередині все стислося: чи повірять вони мені? Я ж для них майже чужа, а вона — рідна дочка. Я підняла погляд на Ніка, дивлячись йому прямо в очі.

​— Я до неї навіть пальцем не торкнулася. Вона сама себе вдарила, — спокійно відповіла я.

​— Не бреши! Навіщо мені себе бити? І як би я це зробила?! — кричала Емілі в істериці. — Ти божевільна! Треба гнати її в три шиї, поки вона всі гроші Ніка не витратила!

​Я ошелешено завмерла. То ось що її заділо — речі, які купив мені Нік, а не їй. Їй би палицею по спині не завадило за таку ницість.

​— Не кричи, Емілі! — сердито вигукнув Нік, і вона притихла, почавши схлипувати.

​— Ось бачите! Ця шотландська відьма його приворожила! — заскиглила вона, закриваючи обличчя руками. — Він ніколи на мене не кричав! Це вона на нього так впливає!

​Нік навіть не подивився на сестру. Він ніжно перепитав у мене:

— Тірро, що саме трапилося?

​Я коротко переказала її слова про «село» та те, як вона сама себе вдарила. Хтозна, як довести правду в цьому світі... Нік дивився на мене і тепло усміхався, від цієї усмішки мені стало легше. Він вірив мені. 

​— Емілі, ти бачиш ось там, у кутку під стелею, одну штуку? — Нік показав пальцем у куток, де висіла маленька чорна камера.

​Я знала про кожну з них, бо Нік попереджав мене перед виходом на роботу, жартуючи, що я не повинна ходити голою де заманеться, бо він усе побачить.

​Дівчина миттєво перестала плакати. Вона злякано втупилася в камеру, і я побачила, як з її обличчя повільно зникає вся впевненість. 

— І що? Ти мені не віриш? — у Емілі знову почалася істерика. Вона навіть ногою тупнула, дивлячись на брата повними сліз очима. — Я твоя рідна сестра, а вона чужа! Ти повинен вірити мені!

​Я стояла нерухомо, дивлячись на це видовище. Я бачила, як Нік стиснув щелепи. Його рука на моїй долоні стала наче кам’яною.

​— Чого тобі боятися, якщо ти кажеш правду? — раптом втрутилася Мері.

​Вона стояла біля дверей, спостерігаючи за цією сценою зі схрещеними на грудях руками. 

​— Ніку, веди нас до своїх моніторів, — рішуче додала вона.

​Батько Ніка, Майкл, мовчки кивнув. Він чекав доказів.

​— Я... я не хочу нічого дивитися! — вигукнула Емілі, і в її голосі прозвучав справжній, непідробний страх. — Ви всі проти мене! 

​— Ходімо, — коротко кинув Нік.

​Він повів нас до своєї спальні, де був стіл з кількома моніторами. Ми зайшли туди всі разом: батьки, Мері, ми з Ніком і Емілі, яка плелася позаду, наче на страту. Нік швидко застукав пальцями по клавіатурі.

​— Кухня, п’ять хвилини тому, — вимовив він, і на екрані з'явилося чітке зображення.

​Я затамувала подих. Ось я стою спиною до входу. Ось заходить Емілі. На відео не було чути її шипіння про «дикунку», але було чудово видно, як вона підлітає до мене. А потім...

​На екрані все виглядало ще гірше, ніж у реальності. Емілі на мить завмерла, а потім із розмаху влупила сама себе по щоці. Я на відео навіть не встигла розвернутися — лише здригнулася від несподіванки.

​У кабінеті стало тихо. Чути було тільки, як важко дихає Майкл. Джудіт прикрила рот рукою, а Мері лише розчаровано похитала головою.

​— Досить, — глухо сказав батько. — Ніку, вимкни це.

​Він повільно повернувся до дочки. Емілі так стиснулася в куток, намагаючись здаватися меншою за крісло, в якому сиділа. Весь її запал зник, залишилося тільки жалюгідне тремтіння і схлипування. 

​— Марш у машину, — сказав Майкл так тихо, що в мене по спині пройшов холодок. — Зараз же. Вдома на тебе чекає дуже довга розмова. Актриса з тебе справді гарна. Отже, тепер точно ніякого акторського майбутнього. Це тебе до добра не доведе.

Емілі тепер в справжній істериці вилетіла з кабінету. Джудіт підійшла до мене і міцно обійняла.

— Вибач нам за це, Тірро. Дівчинка зовсім втратила межу між грою та життям. Десь ми точно схибили у вихованні.

— Все добре, не хвилюйтеся. Я не тримаю образу, — щиро сказала я. 

І вони пішли.

Коли за гостями нарешті зачинилися двері, я відчула, як мої ноги стають ватяними. Весь цей вечір, вся ця ситуація... це виснажило мене більше, ніж справжня битва.

Нік обійняв мене, притискаючи до себе, і я задоволено заплющила очі від його тепла. Я просто хотіла, щоб цей день нарешті пішов у минуле.