Глава 52

Тірра

Непомітно наблизився вечір. Через пів години повинні приїхати батьки Ніка. Вечеря готова завдяки старанням Мері, як і я. Вона зробила з мене зовсім іншу людину.

​Я дивлюся у дзеркало і не вірю, що це я. Зелена сукня ніжно огортає моє тіло, волосся зібране в гарну зачіску, легкий макіяж, який підкреслив мою красу, як сказала Мері. Це ніби я і не я одночасно. Руки трохи тремтять, бо доведеться багато брехати, а я цього не люблю. Але іншого вибору немає.

​До кімнати зайшов Нік. Він уже змінив звичну футболку на білу сорочку, яка робила його ще вищим і серйознішим. Побачивши мене, він зупинився як укопаний. Його погляд повільно ковзав по мені, і я бачила в його очах щось таке, від чого серце почало калатати об ребра.

​— Ти... ти неймовірна, — прошепотів він, підходячи ближче. — Я знав, що ти гарна, але зараз у мене просто забракло слів.

​Я ніяково поправила поділ сукні, відчуваючи себе не у своїй тарілці в цьому шовку.

— Я почуваюся так, ніби йду в розвідку в тил ворога без жодної зброї. Я так не хвилювалася на патрулюванні лісу.

— Просто будь спокійною. Я буду поруч. Ми з Мері тебе підстрахуємо, — він узяв мої руки у свої, намагаючись заспокоїти їхнє тремтіння. 

Раптом знадвору почувся звук двигуна і рипіння гальм біля воріт. Ми обоє напружилися.

​— Приїхали, — видихнув Нік.

​Він міцно стиснув мою долоню, даючи зрозуміти, що не відпустить, хоч би що сталося. Ми вийшли в коридор якраз тоді, коли двері відчинилися і в будинок зайшли вони.

​Першою в дім зайшла Емілі. Вона обдарувала мене поглядом, яким можна було б убити на місці, але, помітивши поруч Мері і Ніка, миттєво змінила вираз обличчя і видавила з себе привітну усмішку.

​— Доброго вечора, — сказала вона майже щиро, хоча в її очах усе ще читався виклик.

​І саме в цей момент до холу зайшла жінка в довгій чорній сукні. Вона була неймовірно вродливою та стрункою — одразу стало зрозуміло, в кого пішли діти. Така ж світловолоса, з чистими блакитними очима, на вигляд їй було років під п’ятдесят. Одразу за нею зайшов чоловік — високий, сухорлявий, із темним волоссям, у якому вже чітко проступала сивина. Він привітно всміхнувся і привітався, а жінка швидким, енергійним кроком наблизилася до нас.

​— Привіт, синку! — вона спершу міцно обійняла Ніка й поцілувала його в щоку, а потім відсторонилася і з щирою цікавістю подивилася на мене. — Познайом нас зі своєю прекрасною гостею.

​— Мамо, тату, це Тірра. Тірро, це мої батьки — Майкл і Джудіт Мейкерс, — Нік легенько торкнувся моєї спини, і цей жест підтримки додав мені краплинку впевненості.

​— Дуже приємно познайомитись! Мері, ти була права — вона справжня красуня, — звернулася Джудіт до Мері, яка стояла поруч і все ще тримала мене за руку.

​Мені стало ніяково. Я не звикла до такої відвертої уваги до моєї зовнішності, особливо від сторонніх людей. Я відчувала себе екзотичною твариною, яку виставили на огляд, але тепло в голосі матері Ніка трохи розсіяло мою настороженість.

​— Мені теж дуже приємно, — відповіла я, намагаючись тримати спину прямо, як і належить принцесі, навіть якщо ця принцеса зараз була в ролі скромної дівчини з шотландського села, яка приїхала підкоряти Америку, працюючи тренером з бойових мистецтв.

Майкл Мейкерс підійшов ближче. Його погляд був чіпким — він наче сканував мене, розбирав на деталі, намагаючись зрозуміти, що саме не вписується в цю картинку, але водночас у ньому не було явної ворожості. Тільки холодний інтерес.

​— Дуже приємно, міс Тірро. Якщо Ви не проти, я хотів би дещо виправити. Емілі? — він повернув голову й покликав дочку.

​Дівчина невдоволено цокнула язиком, але сперечатися з батьком не наважилася. Вона підійшла до нас, дивлячись кудись мені в плече.

​— Вибач, брате. Вибач, Тірро, за мою поведінку минулого разу. Я все зрозуміла і буду більш чемною, — проторохтіла вона на одному диханні, наче відповідала вивчений назубок віршик.

​— Я теж хотіла б вибачитися за її поведінку. Ми її надто балували все життя, — втрутилася Джудіт, м’яко кладучи руку на плече дочки.

​Я відчула, як напруга в моїх плечах трохи спала. Нік поруч зі мною теж помітно розслабився.

​— Добре, на цій прекрасній ноті запрошую всіх до столу! — втрутилася Мері, рятуючи ситуацію. Вона вказала рукою у бік великого стола, який Нік заздалегідь розклав у вітальні.

​Ми почали розсаджуватися. Стіл виглядав неймовірно — кришталь, ароматні страви, м’яке світло ламп. Я опинилася між Ніком та Мері, якраз навпроти Майкла. Він сів повільно, поправив манжети сорочки й знову глянув на мене.

​— Отже, Тірро, — почав він, розгортаючи серветку, — Нік згадував, що Ви приїхали працювати з ним. Де саме Ви навчалися?

​Я відчула, як під столом Нік легенько стиснув моє коліно. Почався справжній допит, замаскований під світську бесіду.