Глава 48

Тірра

Чи шкодую я про те, що щойно сталося? Зараз — точно ні. Жодного разу в житті мені не було так добре, я ніколи не почувалася настільки… живою. А що буде потім, до яких наслідків це призведе — зараз не мало жодного значення. Я здалася.

​Він мав рацію. Якщо я повернуся додому, де гарантія, що я не загину в перші ж хвилини бою? Де гарантія, що я змогла б відчути до іншого хоч тінь того, що відчуваю до чоловіка, який зараз лежить поруч? Цих гарантій не існує. Я могла б прожити все життя, так і не пізнавши цієї приголомшливої насолоди, яку він мені подарував.

​Ми лежали голі й спітнілі на м’якому килимі, слухаючи, як наші серця поступово сповільнюють свій шалений ритм у такт одне одному. Тиша була затишною, поки Нік не порушив її своїм ніжним, трохи зацікавленим голосом.

​— Все забував спитати... — він підпер голову рукою, розглядаючи мене. — Коли ти перетворилася з пантери на дівчину, ти була одягнена. Я хоч і не великий знавець фентезі, але чув, що після зміни подоби людина постає голяка і біжить лісом, виблискуючи сідницями.

​Я не втрималася і пирхнула від сміху. Образ гвардійців, що біжать лісом «блискаючи задами», у контексті серйозного світу Ніка виглядав комічно.

​— Ну, років десять тому саме так і було, — усміхнулася я, перевертаючись на бік. — Поки не з’явився Коллум. Бачиш мої сережки?

​Я торкнулася пальцем крихітних камінців у своїх вухах, що ледь помітно мерехтіли в напівтемряві вітальні.

​— Наш маг не міг змиритися з тим, що дівчинка бігає голяка серед купи чоловіків. Крім мене, жінок у армії не було — батько з пелюшок загартовував мене для посади головнокомандувача. Тому Коллум створив артефакт із частинкою своєї магії, щоб я могла перетворюватися разом із одягом. Пізніше він зробив ще з сотню таких для наближених короля і деяким гвардійцям. Але це занадто енерговитратно — забезпечити ними все королівство.

​Я замовкла на мить, згадуючи свій дім.

— Інші так і продовжують бігати в чому мати народила, і для них це нормально, це частина життя перевертня. Але принцесі бігати серед гвардійців із голою дупою… скажімо так, не дуже комфортно.

​Нік тихо засміявся, притягуючи мене до себе.

— Слава всім богам за Коллума і його магічні сережки. Мушу визнати, цей маг — справжній джентльмен.

​— Він мій найкращий друг, — прошепотіла я, притискаючись до грудей Ніка.

​Настрій знову став трохи серйознішим, але тепер, після того, що сталося між нами, я відчувала, що маю сили витримати будь-яке «завтра».

​— Пішли в душ, — Нік усміхнувся, торкаючись губами кінчика мого носа. Його голос звучав незвичайно м'яко. — Треба змити сліди нашої пристрасті.

​Я здивовано підняла на нього погляд.

— Разом?

​Нік жартівливо вигнув брову, розглядаючи мене.

— Ти мене соромишся? Серйозно? Після всього, що щойно було?

​— Ні, не соромлюся, — я завагалася, підбираючи слова, аби пояснити, що для мене це просто незвично. — Просто це трохи... дивно. У нас це не прийнято.

​— Тобі сподобається, пішли, — він витер мій живіт своєю сорочкою, піднявся з підлоги і простягнув руку.

​Я вклала свою долоню в його, і він одним легким, але сильним рухом підтягнув мене до себе. Я миттю опинилася на ногах, затиснута в його міцних обіймах. Ми стояли голі посеред кімнати, і я відчувала, як моє тіло знову починає відгукуватися на його близькість.

​— Ти хоч не забув зачинити двері? — я хитро всміхнулася, обіймаючи його за шию. — Бо до тебе завжди хтось вривається неочікувано.

​Нік тихо засміявся, вдихаючи аромат мого волосся.

— Закрив. Навіть код на воротах сьогодні зранку змінив про всяк випадок. Нас ніхто не потурбує, Тірро. До завтрашнього ранку весь цей світ належить тільки нам двом.

​Він припав до моїх губ глибоким, обіцяючим поцілунком, і ми, не розриваючи обіймів, повільно рушили в бік ванної кімнати.