Глава 33

Нік

​Поки Тірра розгрібала ті завали одягу, я намагався повернути своєму життю бодай ілюзію контролю. Мій затишний будинок посеред лісу за один день перетворився на прохідний двір. 

Спочатку подзвонив Мері — треба було переконатися, що вона не примчить із черговою порцією «рятівних» ліків без попередження. Потім набрав Дена. Помічник мене заспокоїв: на роботі все стабільно, у мене є три дні на цю імпровізовану «міні-відпустку». А далі — офіс, бетон, арматура та нескінченні звіти. Але це буде потім.

​Найважчим став дзвінок батька. Емілі, звісно, не підвела — вилила на мене ціле відро скарг у своїх найкращих традиціях драматичного театру. На щастя, батько знає її любов до перебільшень. Я коротко виклав свою версію, але він все одно напросився на наступні вихідні «познайомитися з гостею». Відмовляти було марно: це б лише розпалило їхню цікавість.

За цей тиждень у мене буде час розповісти Тіррі хоч мінімум того, що вона повинна знати і почуватися більш впевнено.

Її примірка зайняла майже півдня. Обід ми пропустили, готувати не хотілося, бо всі сили пішли на відновлення нервів. Ох же повезло з сестричкою. Слова Емілі про те, що ми «спимо разом», досі відгукувалися пульсацією у скронях. Це була остання крапля її нахабства, батьки десь серйозно схибили в її вихованні, і поки вона не вибачиться, ноги її не буде в моєму домі. Годі терпіти її примхи і прибацаний характер.

Замовив пасту з морепродуктами і піцу, будемо знайомити її з нашою їжею. Дістав найкраще вино, яке у мене було, щоб трохи розслабитися після такого важкого дня. 

Коли привезли замовлення, я пішов кликати Тірру. Очікував побачити в кімнаті наслідки стихійного лиха, але мене зустрів ідеальний порядок. Речі розібрані, складені, а сама дівчина... Вона переодяглася і тепер виглядала настільки справжньою, що в мене перехопило подих. Більше не було відчуття, наче вона втекла з телевізора.

​Тірра явно ніяковіла — її щоки періодично спалахували ніжним рум’янцем. Така мила. В якийсь момент мені нестерпно захотілося провести долонею по її обличчю, трохи остудити цей жар... або запалити його ще дужче.

​Фух, ні, Ніку. Гальмуй. У дівчини горе, вона втратила батька і дім, а ти тут зі своїми гормонами. Не будь егоїстом!

Це був ідеальний вечір. На терасі панувала така атмосфера, наче ми робили це сотні разів: вечеряли, сміялися й розмовляли про все на світі. Поки Тірра з обережністю та цікавістю дегустувала пасту, я потроху вводив її в курс справи. Назва країни, штату, міста, хто такий президент... Коротко пробігся історією Америки. Вона слухала надзвичайно уважно, наче вбирала кожне слово. Що ж, завтра доведеться влаштувати їй інтенсив із географії Великої Британії — якщо вже я вигадав легенду про її шотландсько-англійське походження, вона має знати свою вигадану «батьківщину» досконало.

​— А що то були за картинки на стіні, які дивилася Емілі? — зацікавлено запитала вона, коли з їжею було покінчено, а короткий урок історії і географії добіг кінця.

​— Телевізор, — усміхнувся я. — У вашому світі є театр?

​— Так, я не пропускала жодної вистави! Обожнюю його, — Тірра відпила ковток червоного вина, і її очі заблищали. — А що?

​— Телевізор — це як театр із акторами, тільки їх можна дивитися будь-коли і вдома. Ще там показують новини, музику, кулінарні шоу... чого там тільки немає. Якщо хочеш, можемо зараз почати знайомство з телевізором, подивимось якийсь фільм.

​Вона аж засяяла. Важко було зрозуміти, чи це результат вина, чи її нестримна цікавість до всього нового перемогла втому. Хоча була вже майже ніч, а день видався не з легких, я не міг їй відмовити.

Прибравши залишки вечері, ми перебралися до вітальні, прихопивши з собою ще пляшку вина і коробку цукерок. Я розклав диван, щоб ми могли витягнути ноги й максимально комфортно влаштуватися перед екраном. Тірра сіла поруч, підібгавши під себе ноги, і з дитячим захопленням втупилася в темну панель, чекаючи на диво.

​Я почав гортати бібліотеку фільмів, шукаючи якусь легку комедію. Щось просте, без вибухів і драм, щоб просто дати їй можливість розслабитися і посміятися.

​—  У нашому театрі актори іноді забувають слова або падають, а тут усе так... досконало. — промовила вона, як тільки почався фільм.

​— Це тому, що тут залишають лише найкращі спроби, — пояснив я, вмощуючись зручніше. Відстань між нами на дивані була зовсім невеликою, і я відчував легкий аромат її шампуню.

​Я вибрав фільм про пригоди міського жителя в диких умовах. Подумав, що їй буде цікаво подивитися на «виживання» в нашому розумінні — це мало б її розважити.

​Тірра заворожено стежила за кожним рухом на екрані. Коли головний герой потрапив у безглузду ситуацію, вона спочатку напружилася, а потім тихо пирхнула від сміху. 

​— Він такий незграбний, — прошепотіла вона, потягнувшись за цукеркою. — В Антеріоні він помер би в першу ж ніч. Але... це весело.

​Я спостерігав за нею краєм ока. Вино та м’яке світло екрана подіяли на неї заспокійливо. Вона поступово розслаблялася, її плече час від часу торкалося мого, і щоразу в ці моменти по моїй шкірі пробігав електричний розряд.

Мабуть, третя пляшка, яку ми надто швидко випили, була зайвою, і не тільки для Тірри. Десь під кінець фільму сюжет остаточно втратив для мене сенс — картинка на екрані пливла, розмиваючись у яскраві плями. Весь мій світ звузився до простору цього дивана і дівчини, яка сиділа так близько, що я відчував тепло її тіла.

​— Ти такий… ік… добрий, ік… і милий. Дякую тобі… ік, за допомогу. Навіть не знаю… ік, що б на мене чекало, якби не ти… ік, — ледь вимовляла вона, запинаючись на кожному слові.

​Тірра подалася вперед і обхопила мою шию руками. Її близькість навіть крізь хмільний туман хвилювала мене не на жарт. Я спробував сфокусувати погляд на її обличчі: воно розчервонілося від вина, очі блищали незвично яскраво, а широка, щира усмішка робила її ще вродливішою.