Глава 21

Нік

Вперше в житті сушу дівчині волосся. Навіть сестрі такого ніколи не робив. Було до бісиків бентежно торкатися цих довгих гладеньких пасом. Визнаю: до її шиї я торкався навмисно. Винен, але просто не зміг себе зупинити. З огляду на те, що я досі з цілою рукою і не лечу через вікно, справи не такі вже й погані. 

Але нахабніти не буду — ліміт її довіри явно не безмежний. Це як з кішкою. Спочатку вона дає чухати себе за вушком, а потім робить неочікуваний і досить болючий “кусь”. Перевіряти “кусь” пантери мені якось не хочеться.

​Коли волосся стало зовсім сухим і розсипчастим, я вимкнув фен, поклав його на стіл і сів на диван поруч із Тіррою. Вона повільно розвернулася, пропускаючи пасма крізь пальці, перевіряючи результат.

​— Дійсно сухе, — вона здивовано підняла брови й кивнула в бік фена. — Тепер я розумію... з такими штуками магія вам і не потрібна.

​— У твоєму світі все працює на магії? — запитав я. Мені до смерті кортіло почути хоч щось про її дім.

​— Насправді, ні, — відповіла вона не одразу. — У нас поширена лише магія перевтілення. Але кілька років тому до нашого королівства потрапив маг з іншого світу. Він володіє неймовірною силою, особливо йому підвладні портали.

​Тірра стиснула губи в тонку лінію. Було очевидно, що кожне слово дається їй із болем.

​— Якщо не готова, можеш не розповідати. Я все розумію. Ти явно пережила щось жахливе, — м’яко мовив я і наважився накрити її долоню своєю. Вона опустила погляд на наші руки, але не відсахнулася. Це була маленька, але така важлива перемога. Її рука була дуже теплою.

​— Я справді зараз не готова відкрити все, але про Коллума можу розповісти, — вона ледь помітно знизала плечима. — Я була впевнена, що він відправить мене до сусіднього королівства вовків, але він закинув мене сюди... Коли я розпитувала тебе про магів і портали, то сподівалася, що це рідний світ Коллума, і хтось тут зможе повернути мене додому. Тепер моя єдина надія — що він вижив і знайде спосіб витягти мене звідси.

​— Він зможе знайти тебе де завгодно? — запитав я.

​Зловив себе на думці, що перспектива її раптового зникнення мені зовсім не подобається, але й тримати її проти волі я, звісно, не збирався.

​— Він зможе знову відчинити портал там, де він уже був відкритий, — відповіла Тірра, пильно дивлячись мені в очі. — Адже я з'явилася не тут, у цьому домі?

​— Ні, це сталося десь за чотири кілометри звідси, посеред лісу, — я на мить замислився. — Ми можемо з’їздити туди. Залишимо якийсь знак або записку з підказкою, де тебе шукати, якщо він повернеться.

​— Справді? Це чудова ідея! Я впевнена, що він не залишить мене тут назавжди, бо мені терміново потрібно повертатися додому... — у її очах спочатку спалахнув вогник надії, але вже за мить він перетворився на щось інше.

​Погляд Тірри став холодним і гострим, у ньому промайнув золотавий блиск, схожий на полум’я. Я мимоволі здригнувся. Хто ж так сильно її образив? Яка несправедливість чи зрада змусили цю дівчину так відчайдушно прагнути повернення — не заради спокою, а заради відплати?

​— Тоді збираємося, — сказав я, намагаючись повернути розмові спокійний тон. — Тільки нам треба знайти щось на ноги. Кросівки Емілі мають підійти. Ліс — не найкраще місце для прогулянок босоніж.

****************

​Поки Тірра приміряла кросівки, звикаючи до незвичних відчуттів у стопах, я швидко забіг до кабінету. Зайшов в інтернет, щоб знайти й роздрукувати детальну карту нашої місцевості — на ній я чітко позначив свою адресу. На звороті аркуша вивів коротку записку: «Тірра жива, вона чекає за вказаною адресою».

​Про всяк випадок, якщо піде дощ, я сховав послання у zip-пакет. Прихопив зі столу рулон широкого скотчу — приклею цю «посилку» до якогось примітного дерева біля дороги. Якщо цей її Коллум такий могутній маг, він точно помітить білий папір на фоні кори. Принаймні, це краще, ніж просто сидіти й чекати там, поки він з’явиться.

​Тірра чекала на мене біля самого виходу. У цьому спортивному костюмі вона виглядала зовсім інакше — набагато реальнішою, ніж та грізна амазонка в шкіряних обладунках, яку я зустрів вчора. Довге чорне волосся м’яко спадало на плечі, роблячи її образ ніжнішим і майже беззахисним на вигляд. Вона найгарніша дівчина, яку я колись зустрічав, її золотаво-карі очі притягують погляд, пухкі вуста так і манять спробувати їхню м’якість, її струнке й підтягнуте тіло хочеться притиснути до себе міцніше…

​Але я нагадав собі: не варто розслаблятися і робити якісь дії. Б’ється вона професійно і дуже боляче — синці на моїх ребрах ще довго нагадуватимуть про наше знайомство. На жаль, у моєму світі люди не мають такої фантастичної регенерації, як у її королівстві. Одне необережне слово — і я  опинюся на підлозі, а за поцілунок ще відріже щось.

​— Готова? — запитав я, показуючи їй пакет із картою, проганяючи невчасні думки. — На дворі стоїть машина, поїдемо на ній.

Вона більше не ставила запитань — лише мовчки здивовано підіймала брови. Я розумію, що вчити її доведеться багато, і то дуже швидко. Мені вже за кілька днів виходити на роботу, тож потрібно, щоб Тірра могла хоча б якось існувати в цьому домі без мого нагляду.

​Уявити її наодинці з індукційною плитою чи пральною машиною було складно. А що, як вона сприйме пилосос за ворожого звіра й розрубає його навпіл кухонним ножем? Мені потрібно було розробити цілу стратегію «безпечного побуту» для дівчини-пантери, поки я буду на роботі.

​— Ну що, — я натиснув на кнопку брелока, і машина коротко «пікнула», блимнувши фарами. Тірра здригнулася. — Знайомся, це мій автомобіль. Він не кусається, обіцяю. Сідай на це крісло, я покажу, як закріпити ремінь безпеки.

Машина виглядала добряче пом’ятою, але це були дрібниці — головне, що дівчина жива-здорова. Тірра обережно підійшла до авто, підозріло обнюхала повітря біля дверцят і нарешті залізла всередину.