Глава 15

Коллуму знадобилося дві години, щоб приготувати відвар проти отрути. Наваривши цілий казан, він особисто напоїв кожного і відправив відпочивати.

​Ми з Норданом теж випили зілля, і стало набагато краще. Голова більше не паморочилася, сили почали повертатися в м’язи, хоча ті все ще нили після бою, ми відхилили пропозицію Ксандера залишитися на перепочинок — хотілося якнайшвидше повернутися додому.

​Підкріплення, яке вислав батько, частково вже прибуло, бійці одразу взялися до патрулювання кордону і охорони штабу. З ними приїхали й кілька генералів, які негайно попрямували до Ксандера обговорювати військові плани. Тільки батька серед них не було. І це здавалося вкрай дивним...

​Гвардійці повідомили, що він збирався їхати з ними, але в останню мить затримався і наказав не чекати, мовляв, наздожене згодом. Серце було не на місці, поки я чекала, коли останній постраждалий доп’є свою порцію зілля.

​Коллум виглядав виснаженим — темні кола під очима не давали збрехати. Безсонна ніч, величезні витрати магії, та ще й поважний вік... Я щиро дивувалася, як він взагалі тримається на ногах.

​— Ти впевнений, що зможеш відкрити портал? — схвильовано запитала я.

​— Звісно, моя квіточко! Я не такий старий, як ти гадаєш. У мене вистачить сил ще на десять таких порталів, а потім ще й зі служницею... кхм... поспілкуватися тет-а-тет, — бадьоро похвалився маг.

​Я вперше за довгий час щиро засміялася. От старий розпусник.

Через мить Коллум зосередився, змахнув рукою і спрямував потік сили, формуючи знайому темну вирву. Нордан раптом узяв мене за руку і ніжно всміхнувся, це було так неочікувано і приємно, що я відповіла йому такою ж усмішкою. Не розтискаючи долонь, ми ступили в портал, а за нами пішов Коллум.

А наступної секунди, щойно наші ноги торкнулися плитки тронної зали, вся кров відхлинула від мого обличчя…

​Перед очима розгорнулася моторошна картина. Зал був буквально залитий кров’ю, тіла кількох гвардійців лежали бездиханно в неприродних позах. Всюди виднілися сліди запеклої боротьби, перекинуті свічники, посічена меблями оббивка. Що тут, в біса, сталося за ці кілька годин?

​Я не встигла навіть зробити крок, як позаду пролунало божевільне, низьке гарчання. Різко обернувшись, я побачила Распена в його звіриній подобі. Він повільно наближався, припавши до підлоги, його паща і лапи були заляпані густою кров’ю, що залишала липкі червоні сліди на мармурі. Він дивився на мене шаленими, налитими кров’ю очима, від яких хотілося втекти на інший край світу.

​Нордан миттєво зреагував, заступивши мене собою.

​— Що б ти не замислив, Распене, краще зупинись! — загрозливо кинув лев. — Отямся, поверни собі людську подобу і поясни, що тут відбулося!

​Замість відповіді Распен загарчав ще лютіше. Він стрімким кидком обрушився всією своєю масивною тушею на Нордана, збиваючи його з ніг. Я не втрималася і впала поруч. Распен притис Нордана лапами до підлоги, дихаючи йому в обличчя смородом сирого м'яса і люті. Він нагадував скажену тварину, яка більше не впізнає своїх.

​— Распене, що ти робиш? Схаменися! — закричала я, намагаючись перекрити його рик.

​Він на мить повернув голову до мене, і цієї секунди Нордану вистачило, щоб самому перекинутися на лева. Потужним поштовхом він скинув із себе Распена, тепер вони обидва стояли один навпроти одного, вискаливши ікла.

​— Распене! Ти мене чуєш? Припини це божевілля! — я знову спробувала достукатися до залишків його розуму.

​Але він не послухав. Зіткнення двох хижаків переросло у криваву бійку. Я вихопила клинки, які забула повернути вовкам, вони знову мали послужити мені для захисту, але тепер — проти того, кого я вважала братом.

​Раптом мій погляд зачепився за Коллума. Маг опустився на коліна в дальньому кутку зали, де густа тінь приховувала щось від моїх очей. Я не могла розібрати, на що він дивиться, поки Коллум не повернувся до мене. На його обличчі застиг такий первозданний жах, що моє серце пропустило удар. Я за мить опинилася поруч із магом і наступної секунди мій крик розірвав тишу зали. На підлозі, серед уламків колись величного трону, лежав батько. Мертвий. Його груди були по-звірячому розірвані пазурами... 

Мене накрила хвиля шаленої люті. Неважко було здогадатися, чиїх це лап справа. Уся колишня любов, повага і навіть жалість умить перетворилися на пекучу ненависть. Як він міг?! Батько врятував його ще безпорадним кошеням, дав йому дім і майбутнє! Можливо, він був з ним надто суворим, але ж це краще, ніж його б розірвали лиси ще дитям. Батько не заслуговував смерті!

​Я до болю в суглобах стисла руків’я клинків і з диким ревом кинулася на Распена. Нордан уже встиг добряче пошматувати його пазурами, але двобій тривав.

​— Распене! — загорлала я на всю залу, і в моєму голосі вже не було нічого людського.

​Він завмер і повільно повернув до мене голову, миттєво втративши інтерес до Нордана.

​— Ти — чудовисько! — прогарчала я і кинулася в атаку.

​Він не очікував від мене такої реакції й не встиг вчасно зреагувати. Коли він спробував відбити мій випад, клинок із хрускотом вп’явся йому в лапу. Распен загарчав від болю й відскочив, а моя зброя так і залишилася стирчати з його плоті.

​За мить кімнату огорнув сріблястий туман трансформації. З нього виринув Распен уже в людській подобі. Одним різким, майже презирливим рухом він вихопив клинок із власної долоні й відкинув його в інший кінець зали. Потім він підвів очі, у яких не було нічого людського.

​— Навіщо ти його вбив? — просичала я крізь зціплені зуби, ледве стримуючи новий спалах гніву. Вбити його я ще встигну, але спершу хочу почути правду.

​— Ти втекла, обпоївши мене снодійним! Через нього! — він тицьнув закривавленим пальцем у бік батька. — Він хотів продати тебе клятим тиграм, як шматок м’яса, аби й далі тримати свою дупу на троні! — відповів він голосом, повним ненависті.

​— Я втекла, щоб знайти вихід із цього шлюбу! І я його знайшла! Треба було просто дочекатися мого повернення! — закричала я, відчуваючи, як у грудях усе розривається від болю.