Глава 9

Поміркувавши до вечора, я прийшла до однозначного висновку: бути дружиною того слизняка Гаррета я не бажаю навіть під страхом смертної кари. Уявіть собі: він лізе цілуватися, а від нього тхне перегаром, наче з винного льоху, який забули провітрити останні сто років. Мене починало нудити від самої думки. Про «подружній обов’язок» я взагалі мовчу — краще вже добровільно піти на обід до лисів, навіть овочі в кишенях з собою принесу, щоб смачніше було. Майбутній король — п’яниця, це взагалі на голову не лізе.

Треба щось робити… ​Батько чекав на відповідь до завтра, часу обмаль, а варіантів — ще менше. Мені потрібен був вихід, бажано такий, де я залишаюся зі своєю головою на плечах і без Гаррета в ліжку.

На думку раптом прийшов ​Нордан Клайд, спадкоємець левів. Він був єдиним серед цієї «ярмарки наречених», кому я довіряла. Леви взагалі хлопці прямолінійні: якщо хочуть тебе з'їсти, то кажуть про це прямо, а не плетуть інтриги за спиною. Я подумала: якщо Нордан погодиться на договірний союз або хоча б підтримає мене воїнами, щоб уникнути бунту, у мене з’явиться реальний важіль впливу на батька. До того ж, я мимохідь уявила його поцілунок і — о диво! — шлунок залишився на місці. Це вже був обнадійливий знак.

​Я дочекалася, поки сутінки густо заповнять коридори, накинула темний плащ і вислизнула до західної вежі, де зупинялися гості під час балів. Распена поруч не відчувалося. Невже мій «всевидячий щит» нарешті заснув? На щастя для нас обох.

​Нордан стояв на балконі, вдихаючи прохолодне нічне повітря. Його кремезна постать, і довге світле волосся, що розвівалося на вітрі, робили його схожим на героя героїчного епосу. Я вирішила не псувати момент і з’явилася ефектно: перетворилася на пантеру, видерлася по дереву й граціозно стрибнула на балкон.

​Щойно мої лапи торкнулися каменю, я повернула собі людську подобу.

— Тірро, — він обернувся і ніжно усміхнувся. — Що змусило майбутню королеву лазити по деревах у таку годину?

​— Мені потрібна твоя допомога, Нордане, — серйозно сказала я, підходячи ближче. — Батько хоче віддати мене Сейрам. Ти ж знаєш, що це означає для всіх нас. Вони надто жадібні до влади і хитрі. Я їм не довіряю, дивно, що батько взагалі пішов на такий крок.

​— Можливо, його намагалися залякати чи шантажувати війною? — припустив Нордан. — Мій клан точно не буде в захваті від посилення влади тигрів. Але що ти пропонуєш натомість?
​— Договорний шлюб? ​— знизала я плечима. 
​— У мого батька також можуть бути свої умови. Ти впевнена? ​— веселість із його обличчя як рукою зняло. 

​— Я пропоную союз на рівних. Умови твого батька не можуть бути гірше можливої влади Сейрів, — твердо сказала я. — Допоможи мені переконати батька, що леви — надійніший щит, ніж кляті тигри. Нам не обов’язково одружуватися завтра, лише потрібно виграти час.

​Нордан мовчав, роздумуючи, а потім промовив:

​— Це, звісно, ризикований варіант, але є ще дещо… Ми можемо вдвох спробувати домовитися з вовками, щоб разом приструнити рудих шавок. Якщо проблема з лисами вирішиться, то і бунту легко буде уникнути, бо головна причина для цього зникне. Ці руді вже повзуть і на території вовків, мені нещодавно доповіли з розвідки. Твій батько навіть слухати не став, бо надто довго вмовляв вовків про допомогу, тепер не вірить їм, або не хоче знову принижуватись… Але іншої ідеї у мене поки немає.

— Чудова ідея, Нордане! Я з тобою згодна, і цим дійсно можна скористатися. Приниження чи благання мене лякають значно менше, ніж Гаррет в ролі моєї пари. Але вирушати треба прямо зараз, у мене час лише до ранку, — у душі нарешті з’явився проблиск надії.

​— Удвох буде надійніше домовлятися про зустріч із королем вовків. Тільки не ображайся, але твоя тінь не викликає жодного бажання співпрацювати, — він іронічно посміхнувся кутиком рота.

​— Розумію. Не знаю де він зараз, але не хочу ризикувати, він може в будь-яку хвилину наздогнати нас. — кинула я. Він прав, Распен останнім часом дуже дивний. Хто його зна, що там в голові?! Не хочу втрачати єдиний шанс позбутися нареченого-алкоголіка, — У мене є план. Дай мені п’ятнадцять хвилин. Зустрінемося біля фонтану.

— Ти впевнена? Я міг би допомогти його «заспокоїти», — запропонував він, розминаючи кулаки.

​— У мене є сонний пилок, він подіє за кілька хвилин. Хоч він діє недовго, але нам вистачить часу, щоб опинитися якнайдалі звідси. — впевнено відповіла я і знову обернулася на пантеру, стрибнувши на гілку.