Глава 2

Нік

​Дорога, яка зазвичай займала двадцять хвилин спокійного водіння, сьогодні скоротилася до п'яти хвилин божевільних перегонів. Я влетів на подвір’я маєтку так, що гравій заскреготів під колесами.

​Вискочивши з машини, я обережно підхопив дівчину на руки. Вона була непритомною, голова безвільно відкинулася на моє плече. Я намагався не думати про те, як дивно виглядаю збоку: чоловік у дорогому класичному костюмі несе закривавлену «Ксену» у свій дім майже вночі.

​Я одразу попрямував на другий поверх, у гостьову кімнату. Зазвичай тут перебуває хаос моєї молодшої сестри Емілі. Вона втікає сюди щоразу, як у черговий раз свариться з батьками. Цього року вона закінчує школу, і дім батьків перетворився на поле битви: Емілі марить акторським майбутнім та сценою, а батьки вимагають, щоб вона йшла на дизайн. І, звісно, крайнім у цій сімейній драмі завжди залишаюся я. Мені доводиться мирити цих впертюхів, щоб вони нарешті домовилися, а я не перетворювався на цілодобову няньку для сестри-підлітка. Це ще те задоволення, особливо з її прибацаним характером.

​Але сьогодні в кімнаті Емілі було тихо. Поки що. Невідомо, що влаштує мені ця красуня, коли прокинеться. 

​Я поклав свою гостю на ліжко максимально обережно. Вона виглядала кепсько, ніби справді щойно вирвалася з самого пекла. Кіптява, запекла кров, земля на шкірі. Куди ж вона влипла? І що робити далі?

Життя в лісі навчило мене любити самотність і тишу, але зараз ця тиша тиснула на вуха. У моєму домі немає постійної прислуги, лише хатня робітниця приходить двічі на тиждень, тож свідків мого божевілля не було, але й допомогти теж нікому.

​Поки тітка Мері була в дорозі, я вирішив хоч трохи привести дівчину до ладу. Не міг я залишити її в такому стані. У ванній знайшов тазик, налив теплої води і взяв губку з милом.

​Повернувшись до ліжка, я завмер на мить.

— Ну що, Мейкерс, вітаю з новою професією — санітар для амазонок, — пробурмотів я під ніс.

​Я почав обережно вмивати її обличчя. Під шаром бруду й сажі відкривалася дивовижно гарна шкіра. Легенько провів губкою по чолу, витираючи пил, потім по щоках і шиї. Вона іноді здригалася уві сні, її вії тріпотіли, але вона не прокидалася. Я помив її руки, такі сильні, з мозолями, і стрункі міцні ноги. Рани на боці та животі я чіпати не наважився. Кров там уже підсохла і взялася скоринкою, що було добрим знаком. Організм цієї дівчини боровся за життя з неймовірною швидкістю. Хоча це дуже дивно. 

​Коли я закінчив змивати основний бруд, у двері подзвонили. Нарешті! Тітка Мері приїхала. ​Я кинув останній погляд на дівчину. Вона виглядала тепер не як монстр із лісу, а як поранена принцеса.

— Почекай, красуне, зараз тебе підлатають. Нікуди не йди, — видав я, сам усміхнувшись власній дурості. 

​Я швидко побіг вниз відчиняти двері, сподіваючись, що у Мері з собою є не лише бинти, а й заспокійливе. Для мене.

Відкрив їх та буквально втягнув тітку за руку в будинок. Вона дивилася на мене ошелешено, кліпаючи очима з-під свого смішного чепчика для сну. Швидко оглянувши її, я відчув гострий укол сорому за те, що витягнув жінку прямо з ліжка. Але вибору не було — більше просити про допомогу не було в кого.

​— Дякую, що приїхала. Швидше, пішли на другий поверх, — нервово кинув я, перехоплюючи її важку медичну валізу.

​— Ти мене лякаєш, Ніку! Що сталося цього разу? — затривожилася вона, але слухняно рушила до сходів.

​— Давай ти її спочатку врятуєш, а потім я все розповім, — відказав я, перестрибуючи через одну сходинку від напруги.

​— Що? Врятую? Її? — Мері шоковано зупинилася на пів дорозі. Мені довелося вхопити її за руку і майже силою тягти нагору. Зараз було не до церемоній і не до довгих пояснень.

​— Потім. Пішли! — коротко відрізав я, і тітка нарешті перестала сперечатися.

​Як тільки ми переступили поріг кімнати, Мері лише охнула від картини, що відкрилася перед її очима.

— Ніколасе... — вона підійшла ближче, розглядаючи обладунки. — Де ти її знайшов? На зйомках історичного фільму? Це хто? Що сталося? Ану розповідай негайно!  

Закидавши мене питаннями, вона миттєво взяла себе в руки і впевнено попрямувала до ліжка оглядати пацієнтку.

​— Вона наче з неба звалилася мені прямо на капот, — трохи збрехав я, навіть не моргнувши оком. — Я їхав не швидко, тож збити її не міг, мабуть, сама під колеса стрибнула.

​Ну не міг же я сказати правду! Не скажу ж я, що ця дівчина кілька секунд була величезною чорною пантерою. Тітка Мері точно вирішила б, що в мене поїхав дах, і відправила б перевіряти голову до свого друга психіатра. А він дядько лячний. 

​— На неї наче дикий звір напав, — прокоментувала Мері, обережно оглядаючи рвані рани. — Це сліди від пазурів великої кішки. Я бачила щось подібне, коли до лікарні привезли працівника зоопарку після нещасного випадку.

​Тітка відкрила свою валізу, дістаючи медикаменти та інструменти. Я не наважувався її відволікати. Просто сів у крісло навпроти, спостерігаючи за кожним рухом її рук.

​В голові роїлися тисячі думок. Я ж дійсно бачив ту пантеру? Це не була галюцинація? Як таке взагалі можливо в нашому світі?

​— Хто ж ти така, амазонко? — тихо прошепотів я, дивлячись на непритомну красуню.

Мері працювала мовчки, її рухи були точними й швидкими. У кімнаті відчувався запах антисептика, який дивно змішувався з ароматом лісу і дикої природи, що йшов від дівчини.

— Ніку, подай рушник, — скомандувала тітка, не підводячи голови. — І принеси якийсь чистий одяг. Її ці лахміття... — вона гидливо підчепила край шкіряного обладунку, — Треба знімати. Вони тиснуть на рани, та й брудні неймовірно.

Я кинувся до шафи Емілі. Перерив полиці з джинсами і футболками, поки рука не наткнулася на щось неймовірно м’яке. Це була та сама пухнаста рожева піжама з ведмедиками, яку сестра купила минулого місяця «для затишних вечорів з любим братиком», як вона висловилась.