Розділ 1

     Там де від людей залежить доля... Там де розкішні палаци боряться за місце першого... Там де добро перемагає зло... Таб де птахи стають не вільними... Там де живуть пишні дами, лицарі, королі... Там живе принцеса... Принцеса Елізабет.
    "Хтось питає дівчат, чи вони хочуть стати принцесою?" чи "Може досить вирішувати наше життя?". Ці питання виникають в юної Бетті. Вона так хоче вільного життя. Вона так хоче стати птахою і полетіти своїми крилами
-Ти дурна...дурна. Птаха як закриють в клітці, та й крила засохнуть... - каже мати принцесі, коли та прочитує їй лекції "Як їй жити вибирає людина, яка живе життя". Та навіть заперечення не переконують принцесу на своєму, вона каже "я стану людиною".
 Елізабет не хоче бути як всі дівчата. Милі, ласкаві, тільки те й роблять, що говорять між собою, хто гарніший принц.  Чи в кого краще плаття. Чи в кого дорожчий діамант. Вона впевнена справжній діамант - це свобода. Вона любить коней, луки, ліс. Там вільно. 
 -Еліза...- одного разу сказала їй мати. Королева Селена... Її мати була горда, примхлива... І така гарна... Коричневі довгі коси, карі очі...
-Я Бетті. Скільки разів повторюва... 
-Ти виходеш заміж - перервала її королева Селена. В принцеси вилізли очі.
-Що? Ні, ні, ні... Цього не може бути. Нізащо. Ні. Ти жартуєш. Як ти можеш? Ні це не правда. Такого не може бути. Я не вийду... Нізащо.
-Що сказали, те й зробиш. - коротко відповіла мати і пішла, залишивши бідну дівчину саму. Цілий вечір вона плакала в подушку. Але все-таки вона заснула. Вона дуже виснажилися...
 На ранок, коли всі ще спали Елізабет передівшись в старе плаття вирушила в ліс. Вона тихенько вийшла з кімнати, спустившись довгими сходами вибігла на вулицю. Її ніхто не побачив... Крім одного хлопця. Коли Бетті зайшла в конюшню за своїм конем. Ну як своїм, вкраденим свої конем. Левко прибирав конюшню. Коли він побачив її, сказав.
-Що Ви робите? Хіба можна Вам коня?
-Не твоє діло. -навіть не повернувшись до нього сказала принцеса і пішла. Але подумавши на мить зупинилася.
-Не дай Бог скажеш комусь...
-І, що мені буде? - посміявшись сказав Левко
-Я тобі... Тобі...
-Не знаю як мені, але Вам точно буде кандик. - пожартував він. 
-Та як ти... - вона взяла палку, яка була під рукою і замахнулася.
-Стоп, стоп, стоп. Добре я нікому не скажу. Клянусь. Але якщо про це дізнаються, я тут не причетний. Добре? 
-Ніхто не дізнається. Я витрачаю свій час на тебе - знову закричала вона.
-Йдіть, пані Елізабет - відійшов показавши дорогу Левко.
-Дай стріли - згадала Бетті
-Ого, це вже ні. - здивувався Левко
-Ну будь ласка. Я обіцяю, не дозволю, щоб тебе ображали.
-Думаєте підкупити мене. Ні.
-Та йди ти... Сама найду. - знову змінила свій тон принцеса.
-От бачиш... - похитав головою Левко.
   Все-таки вона найшла стріли і взяла їх.   Сівши на коня вона поїхала. Та не одна...
Поки Бетті тренувалася за нею дивилися. Дивилися усміхнені очі. Вони милувалися як вона впевнено впускає стріли в дерево. Як вона вчитися. Як йде до своєї мети. До мети стати вільною. Потім принцеса крикнула
-Хто мене питав, чи хочу я виходити заміж? - з її прекрасних очей пішли сльози. - Хто мене питав? - вона впала на коліна і почала глибоко плакати. Хлопець перестав усміхатися. Він не знав чи вийти до принцеси, чи залишити її одну. Одну з відчаєм... "Хай плаче собі, мені що? Навіщо мені її заспокоювати?", подумавши це, пішов до Бетті той хлопець.
- Вибачте... - сказав Левко. Так, це був він. Вирішив подивитися, що вона буде робити та не думав, що таке станеться.
-Ти стежиш за мною. Нахабний. Чому ти тут? Чому ти не прибираєш свою конюшню? Заберайся, залиш мене в спокою. Йти піддерай хвости своїм коням і...
- Принцесо Елізабет... - принцеса подивилася на нього. І не знала, чому так поводиться.
- Вибач. - з її очей пішли сльози. Хлопець зігнувся і присів коло Бетті. Вони двоє опинилися на землі. За кілька сантиметрів одне від одного. Левко обійняв принцесу.
- Що ти робиш? - спокійно спитала Бетті
- Хочу заспокоїти Вас. Хочу щоб Ваші прекрасні очі не плакали.
-Думаєш в тебе вийде.
- Так
- Ні - сказала принцеса і встала.
- Зачекайте - крикнув Левко.
- Що ти від мене хочеш? - знову заплакала принцеса.
- Щоб Ви не плакали. - знову сказав Левко
- Тоді забери мене звідси. Зніми з мене цей тягар принцеси. Зроби так щоб я не вийшла заміж. Ти зможеш це зробити?
- Так, я зроблю це. Пані Елізабет, зроблю, що захочете. 
- Добре, подивимося - сказавши це, Бетті пішла. Сіла на коня і поїхала додому. Дім, який ніколи не вважала домом.