Фінал

Минув один рік

Доволі важко змиритися зі смертю близької людини. Здається, неможливо уявити своє подальше життя без неї. Кожен переживає це горе по різному: хтось відвідує різні храми та шукає спокій у молитві, хтось закривається у собі та намагається віддалитися від усього світу залишившись на самоті, а хтось знаходить сили жити далі. 

Жити далі, означає переламати самого себе, зціпити зуби та рухатися далі, якби сильно не боліло. Ми й гадки немаємо, наскільки сильними можемо бути. З вірою у Бога, у власні сили, з підтримкою рідних та близьких можна здолати та витримати усе. Будь-яку біль можна розділити на дві, або ж три частини, і продовжувати жити. Наскільки важливо це усвідомити, коли цей момент настає.

Кажуть, хороші люди принесуть вам щастя, погані люди нагородять вас досвідом, найгірші — дадуть вам урок, а найкращі — подарують спогади. 

Марк

Вже минув рік після смерті моєї дружини. Напевно, вам цікаво як я себе почуваю? Як переживаю це горе? Насправді, я дозволив собі страждати лише місяць. Це і так доволі багато, оскільки обіцяв пташці довго її не оплакувати. Протягом року, кожної неділі, я приходив до неї, розмовляв, плакав, злився. Було неймовірно важко, і не тільки мені. 

Одного суботнього ранку Ніці стало набагато гірше. Вона фактично була напівпритомна, не могла говорити, тільки було чутно її стогін, який вона щосили намагалася стримати. У неділю зранку її не стало...

Татко, перебираючи її речі знайшов лист, який був адресований усім нам:

"Люба моя сімейка! Якщо ви знайшли цей лист, отже мене вже немає поруч з вами. Знаєте, я бачила та чула усі ваші сльози. Я знаю, що коли помру ви будете терпіти та нестерпно сумувати за мною. Та я не боюся помирати, я не народилася для цього життя. 

Мені здається, що смерть — це коли ти засинаєш у ліжку батьків, а прокидаєшся у своєму. Схоже, правда? Одного дня я засну і Бог забере мене, і я прокинусь в Його домі, де вже не відчуватиму цей біль.

Я знаю, що ви вже сумуєте за мною, знаю як сильно ви хочете мене побачити та обійняти. Мені цього також дуже хочеться! Та я прошу, благаю вас: не страждайте за мною довго. У вас є прекрасна змога зробити це життям кращим, прожити його так, щоб на порозі смерті ні про що не шкодувати. Залишити свій слід на цій землі.

Я довго думала, що буде зі мною після того як помру. Я прокинуся ангелом? Чи можливо перенароджуся? А можливо я прокинуся зовсім здоровою і буду жити далі? Гіпотез та думок на цей рахунок безліч, та для вас мій кінець буде незмінним.

Люблю вас, мої хороші. Дякую, що були поруч зі мною до кінця, що підтримували та надихали мене. Якщо є нагода — живіть, а не проживайте.

             з любов'ю, ваша пташка ♡ "

Доклавши усіх зусиль, ми виконали її прохання, та продовжили жити. Татко пішов працювати у школі вчителем історіїї, яку він, виявляється, бездоганно знав. Вікторія старанно навчалася у школі, аби піти вчитися у простижний університет та втілити свою ідею з рестораном у життя. 

Що ж трапилося зі мною? Я продав фірму до того, як її хотіли забрати колишні друзі мого батька. Виявляється, що справи фірми йшли не дуже, і він вирішив попросити допомоги у своїх партнерів, які в кінцевому результаті захотіли від нього позбутися. Не знаю, можливо смерть батьків їх рук справа, а можливо випадковість. Та з рештою, я радий, що позбувся цього тягаря. 

З Андрієм вирішили почати будівництво ресторану "Пташка" . Оскільки грошей від продажу фірми вистачало не тільки на просування Нікіних пісень та відкриття ресторану, ми вирішили відкрити власне агентво з легальних гонок у місті. Усе це в память про мою любу дружину.

У шлюбі ми прожили менше місяця, та отримали те, що деякі подружжя за усе своє життя не отримують. Вона навчила мене готувати її улюблену лазанью, деяким технікам гри на гітарі, як робити аплікацію з пожовклого листя, та найголовніше – залишатися сильним. 

– Знову ти десь літаєш? – раптово спитала Вікторія, зайшовши до моєї кімнати. – Я тебе кличу, а ти мовчиш. Злякав мене, між іншим. 

– Вибач, думав над дизайном вивіски твоєї забігайлівки. 

– Я тебе зараз чимось стукну! 

– То вперед, не тримай усе в собі. Р-р-р-р...– люблю її дражнити та злити. 

– Занадто сильно тебе люблю, тому просто не зготую тобі вечерю. Випрошуй у татка. – так, і у наших відносинах багато чого змінилося. Ми почали казати про те що відчуваємо, особливо про те як любимо та дорожимо один одним. Олександр Олександрович тепер живе з нами. Він переїхав через два тижні після весілля, а потім... вирішили щоб він залишався тут. Ми тепер одна велика сім'я, і повинні триматися разом.

– Я не сильно голодний, тому від вечері відмовлюся. Взагалі, я хотів сходити на фільм...

– Я вже збираюся! – не встиг договорити, як мала побігла збиратися у кіно. Радий, що зумів підняти їй настрій. Я придбав квитки на усю нашу родину.

Перед тим як покинути нас, Ніка попросила, щоб на "її річницю", ми усі разом ходили у кіно на якусь комедію. Так би мовити, щоб посміхатися у найпохмуріший день. Мені ця ідея сподобалася, решті не дуже. Пташка у мене асоціюється зі сміхом, радістю, тому я одразу зрадів її проханню, адже коли є сміх, тоді є і вона. Після фільму, ми поїхали додому.

– Гаразд, я трохи втомився, тому одразу спати. – максимально втомленим голосом повідомляю сім'ю.

– Ти не хочеш повечеряти? Я зготував курку, твою улюблену. – з хитрою посмішкою запитав татко.

– Залишіть мені шматочок на сніданок. Добраніч.

У своїй кімнаті, де колись за душевними розмовами з Нікою ми обговорювали усе та абсолютно нічого, я знаходжу спокій. Усе залишилося так як тоді: її гребінь для волосся з малюнком Міньйона; парфуми, які вона зробила самотужки; постер на стіні з її улюбленою k-pop групою. Вона оживила цю кімнату, вона оживила мене. І я безмежно за нею сумую.