18

Марк

– Я вдома!– кричу в квартирі та чекаю на появу сестри. Коли вони прибігає, її обличчя описує непорозуміння. 

– А де Ніка? 

– В лікарні, зранку погано стало. 

– Що?! Як вона? Все добре? 

– Тихенько, – підходжу до сестри та кладу їй руку на плече. – З нею все в порядку, але вона має побути там.

– А як весілля? –ех, сестричко, тут я все придумав. 

– Весілля буде. За це не хвилюйся. А зараз збирайся, поїдемо до Ніки. – її очі запалали щастям. Вона дуже її полюбила та прив'язалася. Це мене тішить та лякає, адже коли настане момент "до" і "після", їй буде складно. 

Я знаю, що пташці боляче та складно. Вона посміхається через силу, аби показати що все в порядку, і немає причин для хвилювання. Але мене не обдуриш. Я все відчуваю та розумію. Хочу, аби вона біля мене могла рослабитися та показати слабинку, відчути підтримку. 

Вечірня дорога міста зачаровує. Зустрічних машин немає, тому ми швидко прибуваємо до клініки. Виходимо з автівки та прямуємо до моєї нареченої.

Щойно ми заходимо до палати, Вікторія влітає до Ніки та обіймає її. 

– Мала, легше!– ще не вистачало, щоб її тут до смерті заобнімали.

– Усе в порядку, Марк. Мені навіть приємно. – і знову посміхається. Моя маленька дівчинка, ти певно так втомилася. 

– Як ти себе почуваєш? Усе в порядку? Марк як сказав, що ти тут, понадумувала собі різного.– коли Вікторія хвилюється, завжди задає купу питань. У неї це з дитинства. 

– Усе чудово, але декілька днів треба побути під наглядом лікарів. 

– Я за трошки повернуся, а ви спілкуйтеся. – у мене є особиста справа з Сергієм. 

Ніка

Марк зайшов лише на хвилинку, та втік. Чому? 

– То як ти? Все добре? 

– О, все чудово. Почуваю себе прекрасно. – а в кінці фрази, моя фірмова посмішка. 

– Ага.– що означає ага? 

– Що "ага"? 

– Просто, ага. Готова до весілля? 

– Насправді не знаю, навіть сукню не купила. Та Марк сказав, що усе організує, мені залишається лише довіритися йому.

– Чому ти хочеш вийти саме за мого брата? Чому, наприклад, не за Андрія? – від її запитання я розсміялася.

– Андрій мені як брат. А Марк... – тут я навіть замислилася, як краще передати свої почуття.– З ним я почуваю себе живою та щасливою. Дуже дивно, що це відчуття виникло за декілька днів. А ще, мені здається, що я закохуюся у нього. – вперше зуміла зізнатися про це вголос. 

– Насправді, я рада, що у вас так усе склалося. І байдуже, що усе відбувається так швидко. Це навпаки класно! Як на мене, ви ідеальна пара. – частинка мене теж так вважає, цікаво, а яка думка стосовно цього у самого Марка? 

– А куди пішов Марк? 

– Не знаю. Він мені нічого не казав. – насправді трохи хвилююся. Трохи дивно поводиться, мало його бачу. Я не ревную, у жодному разі. 

– Скільки у нього було дівчат? 

– Оце питаннячко. Для чого тобі це? 

– Просто цікаво стало. Як так вийшло, що такий чоловік самотній?

– У нього було багато... дам на одну ніч. Як таких стосунків не було. – він був гулякою. Чудовий факт про мого майбутнього чоловіка. 

– А як давно була "дама"?

– Після смерті батьків, йому було до них. Робота, ще я в додачу. Він змінився. Знайшов свою людину, та намагається бути кращим. 

Це помітно, тому що він як з фільму, або з дуже фантастичної книги. Він теж втомився бути самотнім, та хіба я зможу подарувати йому стільки щастя, що вистачить після моєї смерті? Навіщо триматися за мене, якщо скоро усе закінчиться, навіть не почавшись? У чому сенс життя? Як осягнути усе прекрасне, що створено? Так багато запитань, і жодної відповіді. 

– Скучили? – прийшов Марк, у піднятому настрої. – Мала, ти не казала, що Софія теж тут.

– Що? – її очі описували жах.

– Сусідня палата, справа. – після Вікторія стрімголов побігла з моєї палати.

– Хто така Софія? 

– Найкраща подруга малої. А ти чому засмучена? Через Вікторію та її подругу? 

– Ні. Просто замислилася. Незважай.

– Е ні, – бере мене за руку, та наближається до небезпечної відстані.– Давай без таємниць. Що сталося? 

– Гризуть думки, чому ти погодився на це. З кожним днем, рожеві окуляри втрачають свої барви.

– Дурненька? – і розсміявся. Йому смішно? – Ти і уявити собі не можеш, як сильно мені подобаєшся. Шалена, яскрава, бойова та відважна. В додаток неймовірна красуння. Мені з тобою легко.

– Ти ж розумієш, що я не про це.

– Так. Мені важко змиритися з тим, що... доля не дає нам достатньо часу для відчуття справжнього щастя. Та я хочу відчути усе це тільки з тобою. І нахчати на термін. 

– Ти не мріяв ніколи про сім'ю, дітей, побутові проблеми? 

– Не те що мріяв, просто замислювався над цим. Та це немає значення для мене зараз. Я просто хочу бути поруч з тобою та насолоджуватися життям. – а після не було слів. Я відчула дотик його гарячих губ на своїх, від чого забула про усі турботи за останні декілька днів. Складається враження, наче він своїми цілунками лікує мене. 

У мене були невеличкі інтрижкі з чоловіками, та жоден з них і близько не стоїть з цим індиком. З ним я впевнена, що проживу решту своїх днів у щасті та спокої. 

Поцілунки переходять у щось більше, його руки обіймають мою талію. Я теж не відступаю, хапаю його за шию, та притягую якомога ближче до себе. Між нами лиш одяг та вогонь пристрасті. Кожен його дотик обпікає мою шкіру. 

Хвилини щастя тривали не довго. Мій головний біль руйнує цю мить. Марк помітив мій стан.

– Покликати лікаря? 

– Так.– секунда, і він вибіг з палати. Повернувся за декілька хвилин з моїм лікарем та медсестрою.  

Мені швидко вкололи знеболююче, після чого я стала трішки овочем. Зв'язати думки не вдавалося, вимовити хоч слово – аналогічно. Руки та ноги скуті, їх фактично не відчувалося. Єдине що я чую та відчуваю, як падають краплі в крапельниці. Під цей звук я втратила зв'язок з реальністю, та заснула з полегшеним болем.