17

– Доню, прокидайся. Наречений приїхав. – чую як будить мене татко. Але прокинутися важко. Дивне відчуття: наче не сплю, та я не при свідомості. Відчуваю лише нестерпний біль та знайомих запах, Марк зайшов до кімнати. 

– Вона не може прокинутися. – звертається татко до мого майбутнього чоловіка. Але я не сплю! 

– Ніка, ти мене чуєш? – через напівпрозору пелену я бачу його стурбоване обличчя. – Кліпни два рази, якщо тобі погано. – намагаюся докласти максимум зусиль, щоб зробити ці прості рухи. Коли я ледве зуміла зробили один "кліп", Марк схопив мене на руки.

– Дзвоніть до свого лікаря! Скажіть, що їй зле!– після я нічого не чула. Зв'язок з реальністю обірвався.

Марк

Намагаюся тримати холодний розум, щоб випадково не потрапити у ДТП. Пташці погано, і вона не може прийти до тями.

– Обережно, синку. Все буде добре. – я знаю, що буде добре. Та не можу нічого не робити. Коли вже до цієї лікарні приїдемо?!

Коли бачу клініку, трохи видихаю. Скоро їй допоможуть, вона буде в порядку. Паркуюся, та вилітаю з машини, слідом за мною Олександр Олегович. Ми дістаємо непритомну Ніку, і якраз в цей момент підходять лікарі з ношами. Усе відбувається швидко, що навіть не помічаю нічого та нікого довкола. 

Ми сидимо під дверима палати, куди близько години тому завезли Ніку. Лікар ніяк не виходить. Можливо, через велику кількість емоцій їй стало зле? Можливо, це моя провина?

– Навіть не надумуй дурного. – раптово чую від татка. Не знаю чому, але подумки я теж його так називаю.

– Ви про що? 

– Видно, по обличчю, що ти вже себе виниш. Хіба через тебе вона хвора? Дійсно твоя винна, що вона тут? – він правий  і я це розумію, та визнати не можу. Простіше та легше винити себе. 

З палати вийшов лікар, ми з татком одразу підскочили та підбігли до нього.

– Хвилюватися не треба. Їй вже ліпше. Просто у неї безсилість та зневоднення, а в додаток рак. Даний коктейл викликав у неї таку реакцію.

– Як вона себе почуває? – не знаю, ще хвилина, і я просто згорю, якщо не побачу її. Доки не переконаюся, що усе в порядку. 

– Можете її самі запитати. Прошу.– лікар простягнув руку до сторони палати, звідки вийшов декілька хвилин тому. Жодної вічливості, я влітаю до палати, до кохання усього мого життя. 

Нарешті бачу мою пташку, яка радісно посміхається моїй появі. За секунду я опиняюся біля неї та цілую. Байдуже, що нас побачать, байдуже, що ми мало знаємо один одного. Вона моя. 

– Вже все в порядку, можеш видихнути. А де татко? 

– Тут я.– повертаю голову в сторону дверей, та помічаю Олександра Олеговича. Його вираз обличчя навіював легкість та спокій. Звичайно, його донька в порядку, що може бути кращим? – Як почуваєш себе? 

– Краще всіх!– тримаючи її за руку, відчув, як вона її стискає. Мене цей жест насторожив. 

– Я певно залишу вас, переговорю ще раз із Сергієм. – вийшовши з палати, я знову приковую увагу до Ніки.

– Хто такий Сергій? 

– Мій лікар. Він виходив з палати перед вами.

– Зрозумів. – кладу голову їй на коліна, та нарешті дозволяю собі видихнути. Відчуття провини нікуди не ділося, воно тільки посилилося. Я мав краще дивитися за нею, вона ж нічого не їсть та не п'є. 

Відчуваю, як вона бавиться з моїм волоссям. А потім відчуваю сміх. 

– Чого смієшся? 

– У мене з'явився план. 

– Який? – одразу пригадав розмову в кафе, де Андрій спитав у неї про це. 

– Хочу здійснити усі свої мрії. Дитячі, підліткові, та теперішні. Усі.

– І яка ж перша? 

– Звісно вийти за тебе. Але є проблема.– поглянув на неї. 

– Яка? 

– Лікар сказав, що варто побути тут декілька днів. Весілля треба відкласти. – видно, що її це не влаштовує. Вона не хоче чекати. 

– Я люблю тебе. І я вирішу цю проблему, здійсню твою мрію. 

– Що ти мене? – її гарні брівки здійнялися догори. Вважаєш, що тобі почулося? Аж ніяк, моя люба. Я дійсно тебе кохаю. – Ти мене знаєш усього нічого...

– Мої батьки одружилися на третій день знайомства, через сильні почуття, які спалахнули між ними. Вони не зволікали та не боялися. І я не збираюся. Коли відчуваєш, що людина близька, потрібно триматися за неї. – тримаючи її за руку, розумію що буде складно. Доля завжди не справедлива, та хіба це має значення? Потрібно ловити мить насолоди та щастя з близькою та дорогою тобі людиною. 

– Це у вас такий челендж у сім'ї? – розсміялася моя пташка. 

– Помітила, що Вікторія не була проти? Навпаки зраділа. Вона бачить хороших людей, відчуває них. 

– Мені цікаво, що ти збираєшся робити з весіллям? – її погляд набув демонічних ноток. Вважаєш у мене фантазія слабка? А дзуськи тобі, кохана. Не лише ти вмієш дивувати. 

– Усе завтра. – цілую її, та підіймаюся з ліжка,– Тобі потрібен відпочинок, ввечері приїду. 

– Гарного тобі дня. – її посмішка та гарне самопочуття роблять мій день чудовим. Я посміхаюся їй та виходжу з палати.

Ніка

Мені здається, якби я була слабка, я хотіла би померти зараз. Складно посміхатися, та казати усім довкола, що я в порядку. Це близько не так! Повільна та болюча смерть, а ще усвідомлення того, що це не можливо виправити. Як в такі моменти намагатися залишатися сильною, коли сил майже немає? Краще б я не знала про цю хворобу, і терпіла б далі свою "втому". 

Коли Марк вийшов за двері, я змогла нарешті не вдавати що все добре. Моя голова розривається кожної секунди. 

– Я приніс вам препарати. – сказав мій особистий лікар Сергій, зайшовши в палату. 

– Є ще щось, що мені потрібно знати? Видно, що щось тут не так. – він опустився на моє ліжко, та зняв свої стильні окуляри в стилі "гаррі поттера". Цю людину я знаю з самого дитинства, хороший татків друг. Завжди мене лікував та рятував від неприємностей потайки від татка. Так і зараз, він не хоче його засмучувати та лякати, тому приховує справжню причину моєї присутності тут. 

– Ніка, все погано. Хвороба прогресує доволі швидко. Від цього тобі і стає щодня гірше.