16

– Так, я закохався по самі вуха, сестричко! – закохався у дівчину, котра скоро помре, а з нею і я. 

– Оце так новини. Дивний день. 

– Мала, намагайся не плакати при ній, добре? Уяви, як їй складно? А ще ми тут з кислими обличчями та сльозами.

– Розумію, просто тоді не змогла себе стримати. 

– Розумію. – сам ледве стримував себе. Розумію, що їй буде легше, коли не акцентувати на цьому увагу. – Є ідея.

– Яка? 

– Намй треба до магазину техніки. 

– Навіщо? – дурне запитання, та за трохи сестра це зрозуміла.

Ми прийшли до технічного центру за новим телефоном для моєї майбутньої дружини. Я хочу мати зв'язок з нею. Знати, що усе в порядку. 

– Так, ця модель підходить. І ще чохол, будь ласка. 

– Без питань, який саме? З малюнком? – я помічаю дуже красиву модель чохла, на якому зображено індика в полі. 

– Мені ,будь ласка ,ось цей.

– Марк, здурів? Куди таке дарувати? Нам інший.

– Ні. Буде цей. Розрахуйте.

Я знаю, що цей малюнок, буде піднімати настрій, моїй малій індичці. Але Вікторія ніяк не може заспокоїтися.

Ближче до вечора, я сидів у своїй кімнаті, на ліжку, де вона спала. Я досі відчуваю її запах тут. Можливо його немає, але я відчуваю. Хочу її побачити, так сильно, що аж живота зводить. Якщо хочу, то побачу. 

Стою під вікном до квартири Ніки. Як школяр, ніколи подібного не робив. Кричати не буду, але потрібно щоб виглянула у вікно. Знаходжу маленькі камінці та кидаю у вікно. Світло у кімнатах увімкнене, отже не сплять. Кидаю ще кілька камінців. Та виглянь у вікно! 

Це мало бути романтично, а виходить так, що я навіжений, котрий каміння швиряє. 

– Ти чого тут? – я повертаюся, та бачу Ніку. 

– Ти чому так пізно сама ходиш? 

– Світло вибило, ходила до трансформатора. Поки там розібралася. А ти що тут робиш?

– Я? Тебе чекав.– настав мій час дивувати. Опускаюся на одне коліно, та виймаю з кишені телефон. – Це дуже безглуздо, і не романтично. Та кожна дівчинка мріє про те, що її коханий зробить пропозицію. Я закохався у тебе з першого погляду. Таке трапляється рідко, тому я не хочу проґавити свій шанс та втратити таку неймовірну дівчину як ти. На жаль, обручки немає, поки що! – почали тремтіти руки, мені страшно?

– І що ж ти хочеш? – з ледь прихованою посмішкою запитала вона.

– Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Ти вийдеш за мене? – я звісно не супер ідеал, та хоч на якусь відповідь заслуговую. Чому вона не відповідає?

– Ти хочеш стати вдівцем? – тепер її посмішка втрачає сяйво. Руки починають тремтіти, але очей не відводить. Я підіймаюся та підходжу до неї.

– Я хочу бути твоїм чоловіком. Підтримувати тебе, оберігати, любити.

– Що? 

– Що чула. Я хочу тебе любити. Ти також. – беру її руку та притуляю до губ, залишаючи легкий слід поцілунку. 

– Ти зламаєш себе, хіба не простіше піти? 

– За це ти мені і подобаєшся, тому що даєш зробити мені вибір. Я буду поруч, до кінця,–  обіцяв, що буду чекати перший крок від неї, та можливо вона боїться? 

Скорочую відстань та дивлюся на її губи. Вони занадто жадані для мене, хочу відчути їх на смак та розуміти, що вони лише мої. 

– У мене не було хлопця. Ніколи. – раптово вона випалила.

– До чого тут це? 

– Я не знаю, як себе поводити, що казати? Не хочу зіпсувати усе. – от чудачка. 

– Відкрий.– простягую їй подарунок. 

Коли вона його відкриває, я бачу цілковитий шок та радість, в перемішку з сором.

– Це дуже дорого, здурів таке дарувати? 

– Ось так і поводься.

– Як? 

– Вільно. Не треба дотримуватися правил, просто живи та насолоджуйся. – настав момент "Х", вона бере телефон до рук, та оглядає його з усіх сторін. І ось, вона помічає дизайн свого гаджета. Її реакція вибиває мене з колії, так голосно росміялася. Радий що вдалося її розвеселити.

– Ти де таку красу знайшов? – її сміх стає дивним. 

– Ніка? Все в порядку? 

– Так, я просто щаслива!– після цих слів, її сміх поєднується з плачем. Вона просто задихається цими сльозами, і від яскравої посмішки не залишилося і сліду. Сміється та плаче, плаче та сміється.

Я ховаю її заплакане личко в свої обійми. Вона ще ні сльозинки не проронила, після усього цього. Їй складно, натерпілася. Усім показує, що сильна, що не боляче. Навіть самій собі не дозволяє. Слабкість для неї — це ворог, та зі мною вона може бути вразливою, їй я шкоди не завдам, ніколи. 

– Я згідна вийти за тебе. – чую через схлипи та плач. Я знав, що вона погодиться, відчував. 

– Після завтра одружимося. – гладжу її волосся, і відчуваю як вона починає заспокоюватися. Знаю, що вона любить, коли я торкаюся її волосся. Дивний колір, наче русий, але є якась рижинка.

– Так швидко? – вилазить з мого укриття, та дивиться на мене своїми заплаканими оченятами. Не буде моя дружина плакати, тому хутко витираю її слізки. 

– Я хотів би завтра, та треба тобі сукню обрати, таткові костюм. А Вікторія швидко наряд не вибере. Тому один день на підготовку. – не хочу тягнути з цим. Вона та, котру я чекав усе життя. Хочу провести з нею поруч якомога більше часу. 

– У мене немає грошей на сукню, і на весілля в цілому.

– А у мене є купа грошей, які я не знаю куди подіти. Допоможемо один одному? – ще за такі дрібниці думає. 

Сміється, очі радісні, ясні. Це чудово.

Ніка поклала руки мені на шию, та дивиться на мене п'янкими очима. Розумію, що вона хоче, я теж цього бажаю вже давно. 

Охоплюю її обличчя руками та дарую їй наш перший поцілунок. 

Ніка

Він мене поцілував! Справжній поцілунок, наче у фільмі. Це якась казка. 

Він не був сильно наполегливим, хоча дуже цього хотілося, та він розумніший за мене. Знає, що під будинком, де є наші знайомі ,цього робити не слід. 

– А ну геть звідси! – хтось крикнув нам у спину. Крли повертаюся, бачу нашу сусідку Марію Віталівну. – Ніка? Ти що тут робиш? 

– Ну...

– Це я винен, попросив її вийти.