11

Ми заходимо до квартири, у порозі нас зустрічає аромат вечері, яку певно Ніка зготувала. Впевнений, вона чудово готує. Проходимо далі, і бачимо перед собою накритий стіл, з різними стравами та напоями. 

– Вау, це нам? – з посмішкою запитала моя маленька сестричка. Вона обожнює, коли їй дарують квіти, навіть якщо для цього немає жодного приводу. Будучи маленькими, я завжди збирав їй квіти на узбічі, коли повертався зі школи додому. Такі дрібниці робили її неймовірно щасливою.

– Так, це тобі – вручаю Вікторії букет з піонів, та повертаюся в сторону Ніки,– а це тобі пташко. Подобається? 

Ніка

Це він мені квіти щойно подарував? Мені?! В честь чого? Задобрює мене? 

– Дякую? 

– Тобі подобається? – насправді квіти просто чарівні. Обожнюю ромашки. Як на мене, найкращі квіти у цілому світі. 

– Ну, нормально. Треба у воду поставити. – чому не сказати, що сподобалися? От вперта. Не вперта, дурна. – Сідайте за стіл, певно дуже голодні?

– Дуже!– хлопці сказали це одночасно, від чого ми з Вікою розсміялися. Це було мило. Ми з сестрою Марка пішли до кухні, щоб набрати у вази води та поставити квіти на видне місце у цій квартирі. Потім сіли до столу, і усі разом почали вечеряти. 

– Усім смачного! – проголосив Марк так несподівано, що від переляку я вдавилася водою, коли ще склянка була біля обличчя. Як ви здогадалися, я уся була мокра від власного чаю. Ця ситуація дуже усіх розсмішила. Розрядила напругу, що була між нами за цілий день. Та дещо мене мучить з самого ранку.

– Андрій. – він поглянув на мене, його брови здійнялися догори. Він розуміє, що я намагаюся сказати, і лиш губами показує мені, що не варто. Хоча б не при цій сім'ї. Та я вже вплутала їх. Кричала перед Марком, і вибачатися буду у його присутності. – Пробач, за сьогоднішню сцену. Мені шкода. – відчуваю як обличчя заливається рум'янцем. 

Це було потрібно зробити саме зараз. Тому що він мені не чужий. Я не хочу робити боляче рідній людині. Так, я не звикла просити вибачення, та визнавати власну поразку перед кимось, та все ж.

– А ще, хочу вибачитися перед тобою, Марк. За те, що побачив та почув. – Марк виглядає збентеженим від моїх слів. Чудово, він мене дивує квітами, а я його вибаченнями.

– А мені можна пояснити, що сталося? – лиш одна Вікторія не може зрозуміти, що тут відбувається.

– Я...

– Давайте їсти? Без розмов. – мене перебив Андрій. Певно після вечері мене чекає серйозна розмова, жоден чай не допоможе.

Коли наша трапеза завершилася, Вікторія пішла до себе в кімнату. День біля плити вижав з неї усі соки. Андрій поїхав додому, заодно провідає татка, і попередить, що я не буду сьогодні ночувати вдома. Так, сьогодні я залишуся тут. Чому? Як мені пояснив Марк, я дуже сподобалася його сестрі, і вночі я маю бути поруч з нею. 

– Я все одно не розумію, для чого мені залишатися? – я домиваю посуд, а блондинчик тим часом заварює чай з м'яти. Аромат на весь дім.

– Моя сестра, дуже вразлива, до усього. Зараз вона не може почуватися спокійно, а ти їй цей спокій даруєш. 

– Чому так вирішив? 

– Знаєш, це у неї звичка з дитинства,– він взяв чашки і попрямував до дивану з панорамним вікном. Коли я сіла поруч з ним, взяла з його рук чашку, намагаючись не торкнутися його. – Коли вона у стані спокою, багато сміється, може навіть плакати від сміху. Вперше за довгий час, вона почала сміятися тільки після твоєї появи у нашому житті. – завершує цю фразу ковтком ароматного чаю, та загадковим поглядом у вікно. Що ж у них трапилося?

– А, що трапилося? Чому вона довгий час не сміялася? – його рука міцно стиснула чашку. Погляд похмурнішав, і очі втратили життя.

– Наші батьки загинули. Автомобільна аварія. – от блін. А що мені тепер йому сказати? Якось підтримати треба.

Не довго думаючи, я поклала свою руку на його, якою він тримав чашку. Я відчувала тепло глиняного посуду та його рук, а ще відчувала як цей жест його заспокоював. Він поглянув на мене з таким відчаєм у очах. Напевно, він нікому не розповідав про свої переживання, і це його з'їдає з середини. 

– Дякую, що саме ти поруч зі мною, коли я відчуваю себе слабким та нікчемним. – а після не було жодних слів. Я поставила наші чашки на столик, підсіла ближче та обійняла його. Людям у такі моменти потрібна підтримка, як моральна так і фізична. Відповіді мені не довелося довго чекати, майже одразу Марк заполонив увесь простір, прийняв мої обійми та мою підтримку. Йому це потрібно, і він цього хоче. Насправді чарівний момент, я його обов'язково запам'ятаю назавжди. 

Марк

Не пам'ятаю, коли востаннє мені було так добре з дівчиною. Перед нею мені захотілося відкритися та показати свою слабкість. Бляха, я певно закохався у цю пташку.

– У мене лишився тільки татко. Немає мами, брата чи сестри. Тільки татко, і Андрій.

– Чому ти відштовхнула його?

– Тому що він талановитий хлопець, у якого світле майбутнє. А я дівчина проблема, з якою потрібно возитися та нянчитися. Я навіть одинадцять класів не закінчила, бо пішла працювати. А він...– Ніка зробила паузу, та відсторонилася від мене. Підійшла до квітів, що я їй подарував– він закінчив школу із золотою медаллю, потім університет, магістратура. Чи зумів би він досягнути  усього цього, якби він акцентував увагу на мені?

Звісно не зміг, тому що ти йому була б важливіша. Та він був до цього готовий, а ти ні.

– Ти сумуєш за мамою? – завжди діти сумують за мамою, котра рано залишила їх. Та у ній я не побачив ні краплини суму, можливо вона змирилася?

– Насправді не сумую. Ми не були близькими.

– Чому? 

– Вона рано мене народила. Хотіла присвятити своє життя насолоді, а не сім'ї. Тому після мого народження, татко замінив мені увесь світ. – важко уявити, що вона відчувала тоді. Я підійшов до Ніки, і взяв з букета одну ромашку.

– Це не завадило тобі стати хорошою людиною. – підійшовши ближче, хотів заплести у волосі квітку, доки не побачив її очі. Їй страшно, але чому? – Ти мене боїшся?