10

Я заходжу до розкішної квартири, що знаходиться на найвищому поверсі багатоповерхівки. Здається, п'ятнадцятий поверх. На поверсі лише одні двері, цілий поверх для двох людей?! Це вже рівень. 

Підходжу до дверей та натискаю на дзвоник, у відповідь лиш лаяння собаки. Там пес?! Здуріти можна, я на таке не підписувалася. Знову натискаю на дзвоник і знову цей пес. Та щойно двері відчиняються, я втрачаю дар мови. Переді мною стоїть Вікторія, у кумедній піжамі зі смішариками. Вона також здивована мене побачити, та за секунду її здивування змінилося радістю.

– Привіт! Проходь, не стій. – бере мене за руку та проштовхує всередину цього прекрасного замку. Це просто вау! Тут дуже красиво та затишно. Нічого зайвого, квартира зроблена у мінімалістичному стилі, основні кольори тут чорний та зелений, хоча зеленим це назвати складно, швидше смарагд. Стіни тільки розділяють спальні та ванні кімнати, більше їх немає. Я навіть телевізора не помічаю. 

– Мені Марк сказав, що тут знайомий шукає...

– Він занадто багато говорить, тобі так не здається? – не дає мені договорити і тягне на диван, що знаходиться поруч з панорамними вікнами. З цих вікон видно усе місто!

– Отже він мене надурив. 

– Не зовсім, ми дійсно шукали кухарку та репетитора мені. Вочевидь знав, що ти відмовишся, тому придумав ось таку дурню! – від цих слів, вона почала плакати від сміху. Дійсно весело! Помітила, що вона обожнює сміятися від усіляких дрібниць. Ну, це певно класно.

– Їсти хочеш? Я зготую.

– Дуже! Тільки, можна я з тобою? 

– Допомагати? 

– Так, а що? – та нічого. Просто дивно, що дитина з багатої сім'ї хоче мати якусь справу з кулінарією. Зазвичай такі діти дуже вимогливі, не здатні на якесь розуміння чи повагу до чужої праці. Ця дівчинка відрізняється. З іншої сторони, це добре, що вона хоче допомогти мені, отже швидше ознайомлюся з кухнею.

Ми разом пройшли до зони кухні. Так, саме зони! Кухня в цій квартирі явно виділяється. Велика та простора, з різними кухонними приладдями. На поверхні нічого немає, в плані рушників чи посуду. Усе прибрано та вимито до блиску. Я навіть своє відображення можу побачити.

Я прямую до холодильника, який виглядає як шафа. Вперше таке бачу. Відкриваю його і ознайомлююся з вмістом. Є твердий сир, помідори, листя салату, курка та яйця. Не здивована, що не має вчорашньої їжі чи щось типу такого. У багатих щодня має бути усе свіже. 

– Можемо спробувати зробити салат. Бачу тут ще є соуси, чудово. Щось більш поживне зготую на вечерю. – треба купити продукти, а не красиву естетику. В морозильній камері порожньо, теж не вразило.

– Гаразд, з чого почати? 

Марк

Сьогоднішній день складний. Не можу ні про що думати, окрім Ніки у мене вдома.  Впевнений, вона дуже розізлилася, коли побачила Вікторію у дверях, та зрозуміла що я збрехав про друга. Нічого, її злість — таке миле явище, що я готовий на це дивитися вічно. Андрій ходить нервовий та злий, певно досі не відпускає ситуація сьогоднішнього ранку. 

– Хочеш поговорити? – я перший заговорив до нього. Цілий день не спілкуватися, не варіант. Нехай визвіриться та заспокоїться.

– Ні.

– Чому? – я не збираюся здаватися, тим більше, не хочу щоб він тримав на неї образу.

– Тому що, відвали. – навіть очей не підвів. Що ж вигадати?

– Вона працюватиме у мене.

– Що? – він глянув на мене. Ура! Я сьогодні велика молодчинка. Мною можна пишатися.

– Буде для малої репетитором та "нянею". Та і платня більша.

– Я не хочу щоб вона працювала у тебе. 

– Ти ж розумієш, що рішення за нею? 

– Розумію, тому я тебе прошу, не бери її.

– Чому? 

– Як мала дитина! Я не хочу щоб вона працювала. – перейшов на крик, чудово. Отже скоро вогонь погасне. Сподіваюсь.

– Послухай, доросла дитина. Я не її чоловік, не твій брат. Не зобов'язаний виконувати усе те, що скажете мені ви двоє. Так, вона мені сподобалася, і я хочу щоб у неї все було добре. А тепер подумай, де їй буде краще: у якогось ідіота, де вона буде нищити себе за копійки, чи у мене? Запрацюватися вона там не зможе, не дозволю. Вона буде отримувати хороші гроші, зможе знімати зі своїм батьком хороше житло та їсти нормальну їжу. Хіба ти цього їй не бажаєш? Я зрозумів її позицію за два дні, а ти не можеш зрозуміти за стільки років дружби. Не будь для неї гарбузом, будь другом. – закінчивши свій монолог, сам почав обдумавати свої слова. Я вголос сказав, що вона мені подобається. Якого біса?!

– Вечері я піду до тебе, подивлюся, де вона працюватиме. 

– Без питань. А зараз, робота, друже мій!

На годиннику восьма вечора. Я безмежно втомився. Роботи було забагато, та допомагає триматися думка про те, що вдома мене чекають Ніка та Вікторія. Не можу не посміхнутися цій думці. Цікаво, який фільм варто переглянути цього вечора? Компанія максимально різна, важко буде з вибором.

– Ти де літаєш? – з думок мене витягує Андрій. 

– А, так, думав який я везучий.– дійсно так і є. Мені дуже пощастило з сестрою, з Нікою, навіть гарбузиком. Я радий, що доля нас звела і тепер ми будемо як сім'я. Я хочу, щоб ми були як сім'я. – Все, з роботою на сьогодні покінчено. Їдемо додому.

– Гаразд, тільки ти за кермом.

– З якого переляку?

– Сам сказав, з роботою покінчено, отже тепер ти мені не начальник, тому давай, кермо у руки. – він дістав з кишені своїх джинс ключі від авто, та кинув мені. От же ж гарбуз!

Коли ми сіли в авто, я увімкнув радіо, де грала чудова джазова мелодія. Те що треба, для хорошого настрою. А ще, по дорозі вирішив потішити дівчаток, тому заїхав до квіткового магазину. Звісно, ми з Андрієм пішли разом.

– Які квіти любить Ніка?

– Гадки немаю.

– Ти їй ніколи квітів не дарував? 

– Я тобі що, герой дорами? – ну да, чому це я подумав, що він може подарувати красивій дівчині, особливо подрузі, квіти? Певно забагато працюю.

– Доброго вечора, щось порадити? – підійшла привітна та мила дівчина, на бейджику пише Ольга. Чудово, Олю, від тебе залежить, чи буду я завтра жити. З Вікторією просто, вона обожнює піони, а от Ніка? Що їй подобається?