5

Прокидаюся о шостій ранку і прямую у кафе. Ми відкриваємося о сьомій. Чому так рано? Тому що неподалік якийсь мега крутий офіс, працівники якого приходять сюди снідати. Робочий день у них починається з шостої, тому намагаємося підлаштуватися під них.

Робота йде тяжко, почуваю себе так собі. Певно магнітні бурі почалися. Дуже багато клієнтів і усі потребують моєї уваги. У мене є напарниця, звати Юля, але толку з неї нуль. Мені здається вона на цій роботі тому, що спить з нашим боссом. Це звісно не моя справа, але вона тут працює, і зобов'язана це робити! Я працюю за двох, а отримую за одного.

В кафе зайшов високий чоловік зі світлим волоссям, у джинсах та футболці, з якої видніються татуювання. Якісь числа, певно дата народження його дівчини, що прийшла з ним. Та ні, це певно сестра, занадто сильно схожі один на одного, та щей біляві. 

Вони сідають за мій не улюблений столик біля вікна. Чому не улюблений? Тому що коли в залі повно людей, я мушу тіснитися між ними, і це мені не приємно. Не люблю торкатися людей.

– Доброго ранку, мені звати Ніка, я ваш офіціант на сьогодні. Щось бажаєте замовити, чи дати вам декілька хвилин на роздуми? – "одягаю" свою фірмову посмішку і говорю якогомога милішим та ніжним голосом.

– Доброго, порадьте щось для моєї сестри. – переводить погляд на мене та очікує моєї реакції. Думаєш я і не з такими стикалася? Мажорний індик!

– Можу порекомендувати борщ.

– Перепрошую? – здивовано дивиться на мене цей блакитноокий блондин. А ти думав я тобі марцепани з фрапе запропоную?

– Оскільки зараз сьома ранку, а ви , впевнена, нічого не снідали, борщ для вашого організму буде доречний. – випучив на мене ці очі, чого дивитися? В меню краще дивися якщо не подобається що я пропоную.

– Гей! Ти! – чую як кричить чоловік з сусіднього столику. Ніби я, бляха, не почую.

– Я вам дам декілька хвилин на роздуми, перепрошую. Слухаю вас? – підходжу до цього буйного чоловіка. На вигляд йому років тридцять. А по запаху усі сімдесят. 

– Клієнт завжди правий? Так? 

– Залежить від ситуації. – і знову мило посміхаюся .

– Ага, ну тоді... – і цей мудак виливає на мене своє бісове пиво! Я не знаю як реагувати, у мене таке вперше блін. – Від тебе дуже смерділо, аж тут відчував! Що таке вода не знаєш?! – він це на повному серйозі говорить? От же ж козел. Від самого за кілометр помиями тхне!

– Перепрошую за незручності, чи можу я якось компенсувати цей момент? Можливо пиво за рахунок закладу?

– А можливо ти раком станеш? – посміхається своїми кривими зубами і підходить до мене ближче. Я відходжу на крок і імітую падіння, зачепивши серветницю , котра прямо потрапляє йому між ноги. Цьому мене навчив Андрій.

– Я дуже перепрошую! Вибачте мені! Я така незграба... – намагаюся показати що мені шкода, хоча посмішка говорить зовсім інше.

– Ах ти ж сука... – після цих слів я отримую ляпаса від цього навіженого, від чого дійсно падаю на підлогу в цілковитому шоці. Мене щойно вдарили. Відчуваю як починає пекти шкіра і очі стримують потік сліз. – Я з тобою не закінчив, вставай!

– Алло? Поліція? Тут навіжений бомж б'є працівника у кафе. Адреса? – коли я повертаю голову, бачу що цей блондинчик зателефонував до поліції, неадекват швидко вибіг з кафе,а я досі відходжу від шоку, якого біса щойно трапилося?!

– Вам лід потрібен.– каже він з ледь помітною посмішкою. Дякую, містер Очевидність! Та я нічого йому не відповідаю на це. А за секунду відчуваю як мене намагаються підняти. Він взагалі знахабнів?!

– О Боже! Ніка, ти в порядку? – на весь цей галас прибігла Юля, як вчасно. 

– Прийми замовлення з четвертого столику,– шепчу їй на вухо, паралельно тікаючи від цього індика. Прямую до кухні, щоб взяти собі лід. 

Не встигла я до нього дійти, як чую голос моєї колеги.

– Він сказав, щоб ти прийняла у нього замовлення. – говорить ображеним голосом. Він реально на неї не клюнув?

– Я зараз трішки не можу, хочу...

– Мені байдуже! Йди і розбирайся з ним сама. – перебиває мене на пів слові. От коза. Я сьогодні точно на роботу потрапила? Суцільний зоопарк.

Стиснувши зуби, прямую до чоловіка. Та побачене мене привело до шоку. Він дістав сигарету і хоче її закурити!!

– Я перепрошую, але в закладі куріння заборонено.

– Справді? А якщо я таки закурю? – сміється. От індик. 

– Я попрошу вас покинути наш заклад.

– Марк, обов'язково? Ми ж прийшли поснідати. – втручається у розмову дівчина. Вочевидь сильно голодна. Я схопила його сигарету, зім'явши її викинула до смітника що був поблизу. Повертаюся до дівчинки та концентрую увагу на ній.

– Щось бажаєте? – кажу це з щирою посмішкою. Тому що цей диво птах випучив на мене здивовані очі. Що, не очікував?

– Мені млинець з сиром та шпинатом, і щось попити... можливо є апельсиновий фреш? 

– Так, звичайно! Щось для свого сусіда по столику виберете? – від цих слів дівчинка розсміялася. Її брат дивився на неї так, наче вона не вміє цього робити, або дуже давно не робила.

– Йому те саме що і мені, дякую! – чомусь її "дякую", змусило мене припинити називати його індиком. Я дійсно зла дівчина, недаремно друзів немає, та другої половинки.

– Знаєте, це можна усе за рахунок закладу, за зіпсовану сигарету! – із незадоволеним голосом сказав хлопець. Ні, помилилася, він таки індик!

– Ваше замовлення буде через п'ятнадцять хвилин. – розвертаюся до бару та застигаю на місці. Сьогодні день не може бути без сюрпризів. На порозі закладу стоїть мій рижий товариш Андрій. Цікаво, що він тут робить? 

– Доброго дня, будь ласка сідайте за столик, я за хвилинку до вас підійду. – що бляха робиться?!

Марк

Ми з сестрою снідаємо, та мене тільки цікавить дівчина. Вона вродлива, але виглядає якось хворобливо. Можливо дуже втомилася на роботі? Її напарниця узагалі їй допомагає? 

– Ти і її хочеш...

– Ще раз почую від тебе погані слова, отримаєш по сраці. – перебиваю її та сверлю невдоволеним поглядом. Дорослою себе відчула?