3

Марк

Ніколи не думав, що буду сидіти на місці батька та перебирати папірці. По суті, тут нічого складного, пощастило, що це моя спеціальність і швидко усе пригадав. 

– Марк В'ячеславович! Дуже перепрошую що турбую,  але тут... – у кабінет заходить мій недо секретар. Чому недо? Та тому що за перші п'ятнадцять хвилин моєї роботи тут, він встиг переплутати три договора з різними важливими для нас фірмами, двічі пролити на мене каву та облапати мою сестру! З сестрою вийшло випадково, але для мене це суті не міняє. Моя сестра ‐ найдорожче що є у мене, і я не дозволю її навіть випадково комусь торкнутися.

– Що у тебе?

– Ці звіти потрібно перевірити та підписати, а ще...

– Так, зупинись! – на сьогодні занадто багато звітів і підписів. Я тут з шостої ранку, а зараз на годиннику десята вечора. – Це ніяк не може почекати до завтра, а краще післязавтра?

– Я... я...

– Більше конкретики, Ваня!

– Я Влад...

– Та бляха!– гримаю по столі від чого підставка з ручками перекинулася на столі. Ненавиджу людей які не можуть і двох слів зв'язати.– Добре Влад, це не може почекати?

– Як вам буде зручніше, Марк В'ячеславович. Ви тут головний, вам і вирішувати. – цю фразу він закінчує своєю фірмовою дибільною посмішкою, у своєму дибільному сірому костюмі з зеленою краваткою.

– Серйозно? Тоді ось тобі завдання : знайди собі заміну, і звали нафіг. Термін два дні. – з посмішкою на обличчі беру свої речі та йду з кабінету, залишився бідного Ваню насамоті. Ой, Влада. Мінус одна проблема на роботі. Шкода що тільки одна. 

Приїжджаю додому за лічені хвилини, дім знаходиться поблизу будівлі де розташувалася наша фірма. 

– Я вдома, мала! – кричу у напів порожнє приміщення,  паралельно одягаючи улюблені тапці, подаровані моєю сестрою. Та щойно я їх торкаюся,  як відчуваю щось липке на ногах. – Це що за фігня? 

– Ти про що? – з кімнати виходить Віка з посмішкою диявола. – А, ти про це? Певно кара з небес, за те що про сестру забув.

– Передай, будь ласка, тарганам, що живуть у твоїй голові, щоб кару проводили у словесній формі, мені так простіше їх придушити,– копіюю її посмішку та це виходить складно, мені хочеться прибити цю малу заразу на місці. – Що це взагалі таке? Це клей?

– Це клей? – дразнить мене. Не люблю коли так роблять, особливо вона. Терпінню настав кінець, відкриваю двері та викидаю ці бісові тапці у під'їзд. Ігноруючи свою сестру прямую на кухню, страшенно хочу їсти, за ділий день в офісі випив тонну каву і ні граминки їжі.

Коли відкриваю холодильник, застигаю на місці. Ця мала дівка викинула звідти абсолютно усе! Вона навіть полички вийняла.

– Якого...? 

– Щось трапилось? – чую зі спини. А хіба щось трапилось? Дійсно? 

– Вікторія, тобі нічим зайнятися? Йди в ляльки пограйся. – зачиняю холодильник та прямую на диван, зручно рлзташувавшись дістаю з кишені телефон і шукаю що смачненького можна замовити. 

– Чому ти не прийшов раніше? – її голос став злішим. Ну хоча б можна буде нормально з нею поговорити.– Я тебе чекала три години, ти казав...

– Я знаю що казав. – перебиваю її. Я обійцяв малій що прийду раніше і ми разом посидимо і подивимося фільм, який вона давно хотіла. –Але вийшло трошки інакше ніж планувалося, не міг вирватися з роботи.

– Ти все одно провинився, а від тебе жодного "вибач"? –зі злим поглядом сестра сідає на край дивану і спопеляє мене поглядом. Таке враження ніби ми молоде подружжя, і після роботи моя люба дружина їсть мій мозок.

– Вік, я ж тобі написав що маю купу справ. Невже так важко увійти в моє положення? – зробивши замовлення, відкладаю телефон у бік і концентрую свою увагу на сестрі. Таки настав час нам поговорити. Після смерті батьків вона мало контролює що говорить, а в мене нерви не з металу. Я також втратив сім'ю, і мені також важко. А замість того щоб триматися разом, однією зграєю, ми як вороги на одній теритерії.

– Чому ти така зла на мене? Якщо скажеш, що причина у тому, що я пізно приходжу з роботи, взагалі приходити не буду. То що? – дивлюсь на неї і бачу як вона починає закипати. А отже за хвилину -дві почне плакати.

– Тому що ти останній хто їх бачив... – і я був правий, сльози йдуть нещадним градом на її обличчі. Та вона не тікає до себе в кімнату, а притуляється до мене і плаче мені в плече. Вона сердиться через те, що я єдиний хто бачив батьків перед смертю. Вікторія сильно посварилася з ними, і вона зібравши свої речі втікла до мене під крило. Я не намагався якось сприяти їх примиренню, часто таке траплялося: посваряться, а через два дні знову любляча родина. Страшенно себе картаю, що цього разу я таки не вліз у їх сварку і не помирив їх.

– Т-ш-ш-ш-ш – обіймаю сестричку і гляджу її довге біляве волося. У свої п'ятнадцять вона має дуже гарну фігуру, висока на зріст та гостра на розум. Зараз їй важко знаходитися серед чужих людей, тому до школи вона поки що не ходить, а байдикує і робить "кари" у моїй квартирі. – Мала, все буде добре. Якщо хочеш, можеш завтра зі мною піти на роботу? Мені буде не так сумно. –сказавши це, мала геть підскочила на дивані.

– Чесно? – раптово перестає плакати і сканує мене поглядом, щоб зрозуміти чи я брешу.

– Дурненька– сміюся я і ще сильніше стиснюю її в своїх обіймах. Я дуже люблю Вікторію, хоч і рідко про це кажу. Взагалі рідко кому показую свої справжні почуття та емоції. 

Нашу сімейну ідилію перериває дверний дзвоник, от тільки дзвоником це не назвати. По будинку лунає звук лаяння собаки. Заплющюю очі намагаючись прийти до тями, та коли цей звір знову дав звук, я швидко побіг до дверей, щоб доставщик не злякався і не пішов з моєю їжею куди далі.

– Ти як взагалі умудрилася його змінити? Та щей на таке? Знущаєшся? – дивлюся на сестру суворим поглядом, але коли вона робить гав , я не витримую і сміюся від душі. – Гаразд, сідай до столу, я тут твою улюблену локшину замовив.

– Я думала ти залишиш мене без вечері, за мої витівки– з посмішкою прямує до столу і сідає на своє улюблене місце, що являється моїм улюбленим місцем. Забравши нашу вечерю прямую до скухонного блоку, де розпаковую усе смачне, потім обходжу малу, опиняючись за її спиною і обхоплюю її шию руками.