1

Ніка

Сльози обпікають моє обличчя, а прохолодний вітер, наче хоче втішити та зтерти ці злощасні краплі з мого лиця. Я йду нічним містом з пляшкою пива та цигарками, які ще зранку поцупила у татка. Взагалі, я ненавиджу куріння, та за останній місяць вони та алкоголь стали для мене єдиним заспокійливим.  Офіційно, для татка, я працюю офіціанткою у кафе, хоча насправді ще займаюся репетиторством та прибиранням у будинках багатіїв. Йому не варто знати про решту моїх занять, інакше бути лиху. 

– За тебе, мамо! – роблю ще один ковток мого "улюбленого" напою, і намагаюся знайти запальничку.

Розумію, що не маю чим підкурити сигарету і йду в пошуках людини з цигаркою, щоб він або вона урятували мене від зайвого стресу. 

Шукала я довго, адже на дворі майже перша ночі, і усі нормальні люди сплять, а не нормальні можуть запропонувати дещо більш пікантне ніж сірники чи запальничка. 

– Гей, красуне! – хтось викрикує цю фразу, і я розумію що це адресовано мені.

Намагаюся знайти цього сміливого хлопчика, і знаходжу.  От тільки назвати його хлопчиком було помилкою. Це справжній велетень, майже два метри росту і з купою накачених м'язів. Добре що я випила пиво, і мені вже якось байдуже на усе що відбувається довкола.

– Дівчинко-перлинко! Стій, я не кусаюся! – з посмішкою каже мені, підходячи все ближче і ближче.

– Я не знайомлюся після дванадцятої, – кажу я, намагаючись надати своєму голосу максимальну байдужість.  Та я не витримую, і розвертаюся до нього, цікаво побачити кого я так "зацікавила".

– Ніка..?– хлопець побачивши мене навіть трохи позадкував.  – Ти що тут робиш, Несторова?

– Оуу... я вже не перлинка? – з лукавою посмішкою запитую у свого колишнього найкращого друга Андрія.

За останні роки від дуже змінився, не дивно що я не впізнала хто це. Худощавий ботан з круглими окулярами став нічогеньким чоловіком.

– Рада тебе бачити, чи що? – намагаюся якось розрядити обстановку, оскільки він і досі відходить від шоку, що перед ним стою саме я, людина яка зруйнувала нашу дружбу.

– А я от ні. Вали додому, нічого вештатися уночі самій та щей п'яній!

– Ти що, хвилюєшся за мене? – мене це не може не тішити, у серці відразу стає тепліше і гарячі краплі хочуть вилізти на зовні. От тільки у мене принцип, ніколи і нікому не показувати те, що я взагалі вмію плакати. Розуміючи що я можу розревітися як мале дівчисько перед Андрієм, швидко відвертаюся і прямую в протилежну сторону від нього.

– Ніка стій. –грубий голос наздоганяє мене і від цього серце стискається ще більше. 

Мені соромно, що я зруйнувала нашу з ним ідеальну дружбу, і змусила страждати обох. Не можу дивитися у його очі, просто не можу.

– Бляха, Несторова! Я сказав зупинися. – він сердитий, до біса сердитий. Терпіти не може коли я випиваю, знає що завжди знаходжу собі пригоди та неприємності. Та я не можу зупинитися, бо сльози душать мене і стримати себе важко.

Я відчуваю грубий дотик на своєму плечі, Андрій схопив мене і розвернув до себе дивлячись мені в очі, а я шукаю підтримку у власному взутті, на яке так безпорадно дивлюся.

– Ей, глянь на мене,– він бере мене за підборіддя , змушуючи глянути у його глибокі очі, в яких я боюся побачити німе питання ЧОМУ ТИ ЦЕ ЗРОБИЛА?  Та він тільки зняв свою куртку і накинув мені на плечі.

– Ходімо, відвезу тебе додому, замерзла певно?

– Зараз мені не варто їхати додому, я випила і татко буде сваритися... 

– Тоді можливо поясниш,  що ти так пізно робиш тут? Наркоту шукала? – щиро розсміявшись він забрав з моїх плечей куртку,  яку хвилину тому дав мені. – Це щоб ти трохи протверезіла, і віддай мені цю гидоту!

Не збираюся я йому віддавати пиво, яке купила за останні гроші! Тому вирішила швидко його випити.

– Геть здуріла, навіжена?! – не вдалося мені усе випити, він вибив пляшку з моїх рук, і тепер пиво не в мені , а НА мені.

– Андрюха, ти придурок! – щиро сміючись кажу я. – Ти мої останні гроші просто викинув у повітря.

– Тобто останні? У вас проблеми з фінансами? Твій батя норм заробляє, що ти мелеш?

– Немає у нас ні-чо-го. Усе продали, щоб віддати борг, сьогодні був останній день, а я от святкувала! Все зіпсував... до речі, а ти що тут робиш, щей до п'яних дівчат чіпляєшся?– і ось тут я вже трохи злякалася, тому що років зо три я його не бачила і що зараз за людина переді мною стоїть — не відомо. Я починаю відходити від нього на безпечну відстань , але він раптово схопив мене за руку і притягнув до себе.

– Тікати надумала, дівчинко-перлинко ?