Глава 9. Захисник

Притиснувшись щокою до міцних чоловічих грудей, прикритих світло-блакитною сорочкою, Вероніка вперше за весь день дозволила собі розслабитись. Серцебиття Кирила заспокоювало, а його теплі обійми дарували таке бажане відчуття захищеності. Вероніка схлипувала, але сльози поступово вщухали. Тепла долоня Кирила лагідно пройшлася по спині дівчини, піднялася вище, накрила її розпущене волосся. Турботливо, обережно. Після пережитого стресу ця легка ласка здавалася особливо ніжною. Вероніка перевела подих і заплющила очі. Кирило абсолютно стороння людина. Але до кого ще звернутися по допомогу? І куди йти після того, що трапилося з… 

Вероніка напружилася, згадавши Дениса. Губи досі пекли від його жадібних поцілунків. Шкіра досі горіла від нахабних дотиків, що обпалювали огидою. Опинившись притиснутою до ліжка, дівчина на мить подумала, що не врятується. Денис тримав міцно і Вероніка не могла рухатися. Проте вроджена жага боротися до кінця не дала здатися. І коли Денис на мить відсторонився Вероніка плюнула йому в обличчя. Денис гучно вилаявся, але випустив праву руку дівчини, щоб витерти губи. А потім замахнувся, щоб вдарити. Проте Вероніка вдарила першою. Дотягнувшись до нічника у вигляді матової скляної кулі, що стояв на тумбочці біля ліжка, дівчина гепнула ним Дениса по голові. Добре, що він притягнув її в спальню Марини, де є такий нічник. Денис скрикнув від болю і скотився убік, бухнувшись спиною на ліжко. Отримавши свободу рухів, дівчина кинулася тікати, але Денис схопив її та притягнув до себе. Вероніка незграбно впала на нього зверху… А потім до спальні увійшла Марина, яка сьогодні чомусь раніше повернулася з роботи.

Вероніка ще ніколи в житті так не раділа появі двоюрідної сестри. Але Марина спалахнула люттю, побачивши її на ліжку в обіймах Дениса. Навіть крізь стан шоку Вероніка відчула, як пальці сестри боляче вчепилися в її волосся. Марина витягнула дівчину в передпокій та виштовхнула її геть з квартири. Подальші події Вероніка пам’ятала погано. Чомусь ноги самі принесли до зупинки, яку вона колись обрала місцем зустрічі з босом. Сівши на дерев’яне сидіння, Вероніка обхопила себе обома руками і помітила, що нестримно плаче. А потім зателефонував Кирило. І Вероніка зраділа, що встигла засунути телефон в задню кишеню джинсів та змогла забрати його з собою.

— Заспокоїлася трохи? — Кирило зазирнув в обличчя дівчини, проте з обіймів її не випустив. — Може розповіси нарешті що у тебе сталося?

— Я з сестрою посварилася, — тихо промовила Вероніка.

— І через таку дрібницю стільки сліз?! — Кирило зітхнув, закотивши очі.

— Це не дрібниця, — буркнула дівчина. — Вона мене з квартири вигнала.

— А через що посварилися?

— Це… не має значення, — Вероніка змусила себе звільнитися з його обіймів.

— Помиритесь, — Кирило трохи усміхнувся. — Всі сестри іноді сваряться.

— Це зовсім інше. Я не буду з нею миритися.

— А де будеш жити?

— Щось придумаю, — Вероніка підхопила свою чашку з чаєм, зробивши ковток. — Спочатку треба речі якось забрати.

— З цим я допоможу, — Кирило підняв руку та обережно витер тильною стороною пальців залишки сліз на її щоці. — Допивай чай і поїдемо по твої речі.

Після теплої зали кафе холодний вітер на вулиці здавався ще пронизливішим. Посадивши дівчину до свого кросовера, Кирило сів за кермо. Доїхали вони швидко. Зупинившись біля під’їзду, Кирило заглушив двигун. Вони разом вийшли з машини та рушили до будинку. Вероніка б ніколи не наважилася повернутися у квартиру сама, але з Кирилом було не страшно. Вони піднялися сходами на другий поверх і підійшли до дверей. Ключі залишилися в передпокої разом з сумкою, тому Вероніка натиснула на кнопку дзвінка. Клацнув замок, двері квартири відчинилися і на порозі з’явилася Марина.

— Чого прийшла? — обличчя Марини виглядало заплаканим, але її голос дзвенів ненавистю, а сірі очі метнулися на Кирила. — А це ще хто?

— Знайомий, — спокійно промовила Вероніка. — Я прийшла по свої речі.

— Нарешті звалиш звідси! — Марина відчинила двері ширше і знову зиркнула на Кирила. — Цього не пущу! Нехай тут чекає.

Вероніка повернула голову до боса і мовчки кивнула. Не хотілося заходити у квартиру самій, але навіть якщо Денис досі там… Він не буде нападати в присутності Марини. Кирило слухняно відійшов назад і сперся спиною на стіну біля ліфта, засунувши руки в кишені штанів. Впустивши сестру, Марина замкнула двері. Вероніка рушила у свою кімнату. Але мимоволі зупинилася біля відчинених дверей вітальні, побачивши Дениса, який сидів на канапі. Денис міцно стиснув зуби, спопеляючи дівчину розлюченим поглядом. Вероніка відвернулася. Опинившись у своїй кімнаті, вона витягнула сумку. Речей було небагато, бо основна їх частина досі залишалася у батьків. Вероніка склала в сумку одяг, спакувала косметику та ноутбук. Марина спостерігала за сестрою, зупинившись на порозі кімнати та схрестивши руки на грудях. А потім процідила: 

— Така твоя подяка за допомогу? Вирішила відбити у мене хлопця?

— Твій хлопець бабій і мерзотник, — Вероніка застебнула блискавку на сумці. 

— Я помічала, як ти дивишся на Дена, — у передпокої озвався дверний дзвінок і Марина роздратовано закотила очі. — Кого там ще принесло?! Дене, відчини!

— Мене нудить від твого Дена, — слух Вероніки автоматично вловив кроки в коридорі, клацання дверного замка і невдоволене бурмотіння Дениса, але розібрати слів не вдалося. — З першої зустрічі нудить!