Глава 7. Ультиматум від боса

Опинившись у міцних обіймах боса, Вероніка на мить забула про все. Шкірою пройшлася хвиля приємного тепла, а думки заплуталися у тенетах знайомого аромату чоловічих парфумів, який так і не вдалося забути. Серце відгукнулося на близькість Кирила радісним тріпотінням, яке невагомою хмаркою опустилося до низу живота. Вероніка на кілька секунд втратила контроль над своїм тілом, яке довірливо горнулося до чоловічих грудей, прикритих світло-блакитною сорочкою спортивного крою. А потім слова Кирила дійшли до свідомості, безжально розчиняючи невагому магію в холодній реальності. Непланова ситуація?! Що забула Зоя в офісі? І що буде тепер?! Кирило впевнено огорнув рукою талію Вероніки і рушив до Наталії та Зої, які приросли до підлоги. Дівчина привіталася з ними, проте отримала у відповідь лише розгублені мовчазні погляди. Зоя та Наталія виглядали шокованими, але від цього було не легше. У Вероніки не було жодного плану дій. Залишалося лише сподіватися на Кирила.

— Вероніка? — блакитні очі Зої випромінювали неприховану злість. — Що ти тут робиш?

— Ніка вже тиждень працює в офісі, — промовив Кирило. — У відділі продажів.

— Ти свою дівчину на роботу взяв?! — роздратовано вигукнула Наталія.

— Це сталося випадково, мамо. Ніка не знала, що це моя фірма.

— Чому не сказав? — обличчя жінки стало суворим.

— Забув, — посміхнувся їй Кирило. — Ти теж не сказала, що хочеш влаштувати Зою на роботу в мій офіс.

Вероніці перехопило подих. Ох, ні! Тільки не це! Якщо Зоя буде працювати тут… Це ж доведеться постійно з нею перетинатися. І що тепер робити з історією про фіктивну дівчину? Не можна ж і далі брехати всім?!

— Кирило, ти ж хотів взяти ще одну працівницю в рекламний відділ, — твердо промовила Наталія. — Зоя відмінний фахівець у цій галузі. І досвід роботи має. Навіщо наймати когось чужого, якщо можна взяти перевірену людину?

Вероніці страшенно захотілося прокинутися. Зрозуміти, що все це лише сон і видихнути з полегшенням. Почувши в коридорі чиїсь кроки, дівчина автоматично повернула голову і побачила Таню в блакитних джинсах та світлій кофтинці. Таня швидко наближалася, на ходу роздивляючись якісь папери, що були у неї в руках. Але вже за мить підняла голову і різко сповільнила кроки. Погляд дівчини на секунду зупинився на обличчі Кирила та одразу ковзнув вниз — на його руку, що огортала талію Вероніки. Таня остаточно зупинилася і навіть трохи відкрила рота, здивовано округливши свої карі очі. А Вероніка зрозуміла, що це повна катастрофа.

— Добрий день, Тетяно! — звернувся до дівчини Кирило, ще міцніше притискаючи Вероніку до себе.

— Д-добрий…, — Таня розгублено кивнула всім присутнім.

— Ви кудись йшли? — незворушно продовжував Кирило. — Чому зупинилися?

— Я просто… Вибачте.

Таня зустріла погляд боса та одразу опустила очі. А потім поспіхом підійшла до ліфта, натиснула кнопку і вже за мить зникла за дверцятами кабіни. Вероніка повільно втягнула в себе повітря, але це не допомогло вгамувати паніку.

— А чому ця Тетяна так здивувалася? — хитро примружилася Зоя, зупинивши погляд на похмурому обличчі Кирила. — Наче вперше побачила тебе з Нікою.

— Ми не афішували наші стосунки в офісі, — спокійно відповів Кирило.

— Вибачте, мені треба… Йти на своє робоче місце, — Вероніка більше не мала сил брати участь у цій виставі та вислизнула з обіймів боса. 

— Гарного дня, Ніко! — солодко посміхнулася їй Зоя. — Ми тепер будемо часто бачитися! Може навіть подружимося?

Вероніка нічого не відповіла і рушила до відділу продажів. Мозок закипав. Хотілося втекти з цього театру абсурду, заспокоїтись, хоч трохи подумати. Влетівши в кабінет, Вероніка коротко привіталася з Лерою, недбало кинула сумку на свій стіл і знесилено опустилася в крісло, стиснувши долонями голову. Обличчя палало соромом, а думки розгублено натикалися одна на одну, створюючи в голові цілковитий хаос.

— Ніко, — пролунав поруч тихий голос Лери. — Все гаразд?

Вероніка підняла голову, відволікаючись від важких роздумів. Лера допитливо дивилася на свою стажерку. Темно-синя сукня надзвичайно пасувала до її розпущеного темно-каштанового волосся та сірих очей, в яких зараз не було жодної тіні звичної суворості. Вероніка сховала погляд і закусила губу. Що казати тепер, як поводитись? Адже Таня точно розповість все, що побачила.

— Ніко, — Лера підвелася зі свого місця і підійшла ближче. — Щось сталося? Я можу чимось допомогти?

Питання так і залишилося без відповіді, бо двері кабінету відчинилися і на порозі з’явилася Таня. Кинувши на Вероніку гострий погляд, вона неквапливо підійшла до свого стола і запитала:

— Що нового розповіси, Ніко?

— Не чіпляйся, Тань! — суворо промовила Лера. — Не бачиш? Щось сталося.

— А знаєш ЩО сталося, Леро? — хмикнула Таня. — Я тобі скажу! Наша новенька спить з Кирилом. Мабуть, посаду так і отримала. Вірно я кажу, Ніко?

Вероніці хотілося відповісти, але слів не було. Як пояснити той факт, що Кирило її обіймав? Не розповідати ж про авантюру з фіктивною дівчиною? І як тепер позбутися огидного статусу коханки? Як же швидко може поглинути брехня!

— Не кажи дурниць, Тань! — різко обірвала її Лера. — Ніка зовсім не така!