Глава 6. Перші робочі будні

Покинувши кабіну ліфта, Вероніка повернула ліворуч і опинилася у знайомому коридорі. Засунувши руки в кишені вузьких чорних штанів, які гарно поєднувалися з приталеною світлою блузкою на ґудзиках, дівчина рушила вперед. Проте мимоволі посміхнулася, коли проходила повз двері конференц-зали. Це місце завжди буде асоціюватися з Кирилом. Вероніка знала, що він в офісі, бо бачила на парковці біля входу знайомий чорний кросовер. Спогад про боса увірвався у свідомість яскравим спалахом, викликаючи на щоках рум’янець. Вероніка другий день поспіль намагалася позбутися цього мрійливого настрою. Проте спогади про теплі обійми Кирила не бажали зникати. А приємний аромат його парфумів досі залишався на сукні, яка висіла вдома в куточку шафи. Зупинившись біля дверей відділу кадрів, дівчина постукала і зазирнула всередину, побачивши Катерину Степанівну та Ніну.

— Добрий день, — промовила вона. — Можна?

— Добрий день, Вероніко! — Катерина Степанівна сиділа за своїм столом біля вікна, але одразу встала і підійшла до дівчини. — Вітаю з працевлаштуванням.

— Дякую, — кивнула їй Вероніка. — Я принесла копії документів.

— Давай мені, — Ніна встала зі свого місця і простягнула руку до теки, яку дівчина тримала в руках. — Нічого, що я на «ти»? Ми ж тепер колеги.

— Я не проти, — кивнула Вероніка, віддавши їй теку.

— Ну що? — весело блиснула очима Катерина Степанівна, розгладжуючи долонями спідницю своєї сірої сукні. — Ходімо знайомитись з колективом?

Вероніка кивнула і вийшла слідом за жінкою в коридор. Вони разом рушили до ліфта. Катерина Степанівна мовчала і дівчина наважилася заговорити першою.

— Дякую, що дали мені шанс, — промовила вона. — Я не підведу.

— Це рішення керівника, — жінка зупинилася біля ліфта, натиснувши кнопку.

— На співбесіді мені здалося, що ви не хотіли брати людину без досвіду.

— Досвід можна здобути, — поруч відчинилися дверцята ліфта і Катерина Степанівна зайшла в кабіну разом з Веронікою, натиснувши кнопку другого поверху. — А хист до продажів мають не всі. Я впевнена, що ви впораєтесь.

Опинившись на другому поверсі, Вероніка побачила широкий коридор, по обидва боки якого розташовувалися кабінети. Катерина Степанівна зупинилася перед дверима з табличкою «Відділ продажів» і увійшла всередину. Вероніка зайшла за нею у квадратне приміщення і побачила двох дівчат.

— Дівчата, привіт! — звернулася до них Катерина Степанівна. — Приймайте нову співробітницю. Це Вероніка. Тепер вона працюватиме з вами.

— Привіт, — Вероніка з посмішкою кивнула новим знайомим.

— Це Лера, — Катерина Степанівна вказала на дівчину в прямокутних окулярах, яка сиділа за столом біля вікна. — Вона трохи сувора, але давно працює в компанії і відмінно розуміється на продажах.

Лера стримано кивнула на знак привітання. Пряма чорна спідниця і блакитна блузка робили її схожою на шкільну вчительку. Довге темно-каштанове волосся дівчини було зібране у хвіст, а її сірі очі прискіпливо вивчали обличчя Вероніки.

— А це Таня, — Катерина Степанівна вказала на карооку дівчину з чорним кучерявим волоссям, яка сиділа ближче до дверей. — Вероніко, ваш стіл он там. Леро, введеш новеньку в курс справ?

— Добре, — кивнула Лера. — Але це може зайняти не один день.

— Вероніка запевняє, що швидко вчиться, — Катерина Степанівна рушила до дверей. — Працюйте, дівчата! Вероніко, начальник відділу продажів зайде познайомитися з вами пізніше. Він зараз на нараді з керівником. Гарного дня!

Жінка вийшла з кабінету. Вероніка сіла за свій стіл. Таня підвелася на ноги і потягнулася, демонструючи пряму світло-салатову сукню середньої довжини.

— Перша робота? — ліниво запитала вона.

— Так, — кивнула їй Вероніка.

— Знаєш щось про кондиціонери та системи вентиляції? — поцікавилася Лера.

— Трохи читала. На сайті компанії.

— Зрозуміло. Всьому доведеться вчити з нуля, — Лера зітхнула, підвелася на ноги і підійшла до стелажа в кутку кабінету, взявши з полиці велику теку.

— Я швидко вчуся, — впевнено промовила Вероніка, спостерігаючи за нею.

— Не розумію чому тебе взяли у наш відділ, — Лера поклала теку на стіл Вероніки. — Ми працюємо з великими замовниками. А у тебе досвіду нуль.

— Досвід можна здобути. А хист до продажів є не у кожного, — промовила Вероніка, повторюючи слова Катерини Степанівни. — Я готова вчитися.

— А ти запитала, чи готовий хтось тебе вчити? — хмикнула Лера. — На мене й так чоловік бурчить, що на роботі затримуюсь. А тепер ще й з тобою возитися.

— Возитися не доведеться, — Вероніка спокійно зустріла її погляд. — І не треба поводитися так, наче я взагалі нічого не тямлю. Я готова працювати.

— Бачу з характером, — Лера усміхнулася, вказавши поглядом на теку. — Тобі треба вивчити нашу продукцію. Починай. Якщо будуть питання звертайся.

Вероніка кивнула і відкрила теку, зосередившись на читанні. Через деякий час до кабінету зайшов темноволосий чоловік років шестидесяти в чорних штанах і світлій сорочці. Зупинившись біля Вероніки, він назвався Миколою Олександровичем і представився начальником відділу продажів. Привітавши дівчину з першим робочим днем, він побажав їй успіхів і попросив не соромитися звертатися по допомогу у разі потреби. Вероніці сподобалась манера спілкування Миколи Олександровича і його веселі чорні очі.