Глава 4. Вечеря з батьками

Серпневий вечір був теплим, але сонце вже повільно спускалося за високі багатоповерхівки, шукаючи відпочинку. Вероніка стояла біля металевого каркаса порожньої автобусної зупинки, що ховалася під густою кроною дуба. Зупинка знаходилася неподалік від будинку Марини і повз неї проходив маршрут лише одного автобуса. На початку літа цей автобус пустили сусідньою вулицею. Але зупинку чомусь не прибрали і Вероніка обрала її для зустрічі з Кирилом. Не хотілося казати майже незнайомому чоловіку свою адресу у місті. А ще не хотілося, щоб Кирила побачила Марина чи Денис. 

Для вечері з батьками боса Вероніка одягнула легку світло-блакитну сукню середньої довжини з відкритими плечима. Вбрання гарно сиділо на фігурі, виглядало невимушено та елегантно і вдало поєднувалася з білими босоніжками. Волосся Вероніка залишила розпущеним, а на обличчя нанесла легкий макіяж. Кирило нічого не казав про стиль одягу, тому образ довелося обирати за своїм смаком. Вулиця була тихою і Вероніка одразу почула збоку шум автомобільного двигуна. Повернувши голову, дівчина побачила знайомий чорний кросовер. Машина зупинилася біля тротуару і дверцята з боку водія відчинилися, випускаючи на вулицю Кирила. Сьогодні він був у світлих джинсах і темно-синій футболці, яка гарно підкреслювала його міцний торс. Кирило зняв сонцезахисні окуляри, що ховали його очі та підійшов ближче. Його погляд ковзнув по дівочих ніжках, пройшовся по сукні та зупинився на обличчі Вероніки. Проте на відміну від Дениса, який неначе обмацував дівчину очима при кожній зустрічі Кирило просто милувався. Вероніка почервоніла.

— Привіт, — на губах Кирила з’явилася легка посмішка.

— Привіт, — кивнула Вероніка. — Ну як тобі? Схожа я на твою дівчину?

— Ти дуже гарна, — Кирило перевів погляд на зупинку. — Я думав номер будинку напишеш.

— Ти ж сам просив тримати все в таємниці. Не хочу, щоб нас побачили разом.

— Це розумно, — Кирило знову посміхнувся, підійшов до передніх пасажирських дверцят кросовера і відчинив їх. — Сідай, нам час їхати.

Вероніка слухняно підійшла до автівки та сіла за зручне сидіння, обтягнуте чорною шкірою. В салоні було прохолодно і грала тиха легка музика. Зачинивши дверцята біля дівчини, Кирило сів за кермо і знову поглянув на неї.

— Що? — у замкненому просторі хвилювання Вероніки стало ще сильнішим.

— Пристебнися, — Кирило вказав пальцем на пасок безпеки збоку від крісла.

Вероніка підхопила пальцями металеву застібку та потягнула її на себе. Чомусь пасок безпеки витягувався дуже неохоче. Кирило тихо зітхнув і нахилився до дівчини, пристібаючи її самостійно. Опинившись на критично малій відстані від нього, Вероніка відчула приємний аромат чоловічих парфумів і остаточно збентежилася. Пристебнувши дівчину, Кирило на секунду зустрів її погляд і знову посміхнувся. А потім сів на своє місце і теж пристебнувся.

— Чому ти така перелякана? — запитав він, повільно рушаючи з місця.

— Нервую трохи, — буркнула Вероніка, намагаючись вгамувати прискорене серцебиття. — Не щодня доводиться бути фіктивною дівчиною боса.

— Тобі телефонували з офісу? Я схвалив твою кандидатуру.

— Телефонували. Запросили прийти в понеділок. Ти не поквапився з рішенням? Раптом я не сподобаюсь твоїм батькам?

— Задачі сподобатися немає. Тобі просто треба провести цей вечір поруч зі мною. Ти свою частину угоди виконала, а я виконав свою.

Вероніці сподобалася ця відповідь. Схоже, що слово Кирило тримати вміє. Можливо, заради гарної роботи дійсно можна піти на маленький обман?

— Як тебе називають друзі? — спокійно запитав Кирило.

— Ніка.

— Гарно. Я теж тебе так називатиму.

— Добре, — Вероніка перевела на нього погляд. — Мабуть, треба придумати якусь історію для твоїх батьків. Як ми познайомилися?

— Якщо запитають, скажемо як є. Ти вдарила мене дверима, а я облив тебе кавою, — посміхнувся Кирило. — Тільки не в офісі, а в кафе. Зустрічаємося два тижні. Це пояснить той факт, що ми з тобою мало знаємо одне про одного. Про роботу нічого казати не будемо. Про себе можеш розповідати все що захочеш. І будь собою, Ніко. Прикидатися не треба.

Вероніка кивнула і перевела погляд за вікно. Схоже Кирило все продумав, це мусить бути нескладно. Треба просто бути ввічливою, щоб вечір пройшов нормально. Подолавши жваві вулиці, кросовер Кирила заїхав у приватний сектор. Вероніка одразу зрозуміла, що район елітний. За високими парканами ховалися шикарні маєтки, що потопали в зелені та квітах. Кирило з’їхав з дороги та зупинив машину біля кованої чорної огорожі, що оточувала широкий двоповерховий будинок. Навколо нього Вероніка побачила доглянуту територію та пишні клумби. Кирило вийшов з авто, обійшов його та відчинив дверцята біля дівчини, простягнувши їй руку. Вероніка вклала пальчики в його долоню і вийшла з машини. Кирило зачинив дверцята, але руку дівчини не випустив і рушив до будинку. Хвилювання посилювалося з кожною секундою і Вероніка зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися.

— Ти тремтиш, — прошепотів Кирило, міцніше стискаючи її пальчики у своїй долоні. — Не хвилюйся так. Все буде добре.

Вероніка упіймала себе на тому, що попри шалене хвилювання їй подобається бути поруч з Кирилом. Було приємно відчувати м’яке тепло його руки та впевнену чоловічу енергетику, що огортала спокоєм. Опинившись біля дверей будинку, Кирило натиснув кнопку дзвінка і лагідно провів великим пальцем по тремтячих пальчиках Вероніки. Дотик проник під шкіру приємним теплом і ще більше прискорив серцебиття. Двері відчинилися і Вероніка побачила жінку років п’ятдесяти в охайній світлій сукні. Обличчя незнайомки було обрамлене хвилястим темним волоссям, яке доходило їй до плечей. Темно-сірі очі жінки зупинилися на обличчі Вероніки та здивовано прилипли до нього.