Глава 3. Під тиском обставин

Замкнувши двері квартири зсередини, Вероніка стягнула босоніжки та жакет, підхопила сумку і попленталася у свою кімнату. Спальня була невеликою, але вміщувала ліжко, письмовий стіл зі стільцем та шафу. Причинивши двері, Вероніка змінила сукню на світло-блакитний домашній костюм з шортів та футболки і втомлено впала на ліжко. Жахливий день. В сумці озвався дзвоном телефон. Вероніка неохоче підвелася і витягнула гаджет.

— Привіт, Дашо! — промовила вона, прийнявши виклик.

— Привіт! — пролунав у динаміку м’який дівочий голос. — Ну як співбесіда?

— Без шансів, — Вероніка повернулася на ліжко. — Були кандидатки з досвідом. А ще я потенційного боса по голові тріснула.

Вероніка коротко розповіла подрузі про свою першу зустріч з Кирилом. Даша слухала мовчки, а потім почала заливисто сміятися.

— Оце ти даєш, Ніко! — вигукнула вона. — Вмієш справити враження.

— Він сам винен. От ти б гуляла з чашкою кави під зачиненими дверима?

— Я ні. Але це його офіс і він має право гуляти, де захоче, — Даша знову засміялася. — Кажеш, молодий? А симпатичний?

— Симпатичний не те слово... Стоп, а це питання до чого?

— Просто цікаво, — хитро протягнула Даша. — Ти у нас дівчина гарна. Може настільки запам’яталася тому босу, що він тебе і на роботу візьме?

— Дашо, — Вероніка замовкла, закусивши губу. — Я можу довірити тобі секрет?

— Секрет? Мені вже цікаво. Ти ж знаєш, що я вмію берегти таємниці.

Вероніка вийшла зі спальні та швидко обійшла квартиру. Переконавшись, що всі кімнати дійсно порожні, вона розповіла подрузі про дивну пропозицію Кирила.

— Ого! Мабуть, ти таки добряче йому врізала тими дверима, — засміялася Даша, вислухавши її розповідь. — Таке запропонувати! Що будеш робити?

— Не знаю, — зітхнула Вероніка. — Не хочу брехати. Якось це все… неправильно.

— Ти ж моя правильна! Ніко, в житті іноді треба прогинатися під обставини.

— Я його зовсім не знаю. Звідки знати, що не надурить? А як чіплятися почне?

— Боїшся, що не встоїш перед спокусою? — засміялася Даша.

— Весело тобі, — буркнула Вероніка. — А мені не до сміху.

— Якби той Кирило мав погані наміри, то він би їх здійснив ще у ліфті. Сама подумай. Раджу обміркувати все гарненько. Ти ж хочеш з’їхати від Маринки?

— Скоро навчання починається. Нудить від того, що знову доведеться жити у квартирі моєї зверхньої двоюрідної сестрички. Чому з гуртожитком така халепа?

— Така халепа у всіх з третього курсу, — зітхнула Даша. — Слухай, може все ж таки зі мною жити будеш? Знаю, що тісно, але… Хочеш поговорю з батьками?

— Дашо, куди у вашу двокімнатну ще й мене? Ні, я щось придумаю.

Поговоривши з подругою, Вероніка вирушила на кухню і відчинила холодильник. Марина виділила дівчині окрему поличку, суворо заборонивши брати інші продукти. Вероніка терпіти не могла двоюрідну сестру, яка працювала медсестрою в одній з міських лікарень і була старшою за неї на сім років. Але пів року тому виникли проблеми з місцем в гуртожитку, а Марина була єдиною родичкою в Києві. Батьки Вероніки жили в селі і не могли собі дозволити оплачувати оренду квартири в столиці. Довелося проситися пожити до сестри. 

Матір Марини була старшою сестрою батька Вероніки. Проте вдало вийшла заміж за місцевого бізнесмена, що мав кафе на трасі, тому змогла купити своїй єдиній дочці невелику трикімнатну квартиру на околиці Києва. Під тиском матері Марина погодилася надати одну з кімнат Вероніці. І регулярно нагадувала молодшій двоюрідній сестрі, що робить їй величезну послугу. Вероніці не подобалося жити з Мариною, але іншого виходу не було. Закінчивши третій курс дівчина подумала про пошук роботи за фахом. Якщо до студентської стипендії додасться зарплата, можна буде орендувати квартиру. Вероніка все літо жила в селі у батьків. Але три дні тому повернулася до міста та почала пошуки роботи.

Оглянувши свою порожню полицю, Вероніка зачинила холодильник. Треба йти в магазин. Дівчина переодягнулася в джинси та білу футболку, накинувши зверху темно-рожевий кардиган. У передпокої почулося клацання замка. Вероніка вирішила, що це Марина, закинула в сумку телефон і вийшла в коридор. Проте замість сестри побачила молодого чоловіка у світлих джинсах та чорній футболці поло, яка гарно підкреслювала його спортивну статуру. Незнайомець був симпатичним, мав коротке русяве волосся і тримав у руках чорну сумку. Він замкнув двері зсередини, поставив сумку на підлогу і нарешті помітив Вероніку.

— Ух ти! Привіт! — світло-блакитні очі незнайомця зупинилися на постаті дівчини, а на його обличчі з’явилася посмішка. — Мабуть, ти Ніка? Я Денис.

— Денис? — Вероніка згадала розповідь сестри про її бойфренда, який працював водієм і днями повинен був повернутися з відрядження. — Марина розповідала про тебе. Але не казала, що ви живете разом.

— Ми з’їхалися два тижні тому, — Денис стягнув кросівки і підійшов ближче, відкрито ковзаючи поглядом по фігурі дівчини. — Радий знайомству, Ніко!

Вероніці враз стало якось незатишно. Денис закрив собою вихід до передпокою і продовжував відверто роздивлятися дівчину. Вероніка спробувала його обійти. Але Денис перегородив їй шлях рукою, спершись долонею на стіну коридору.