Глава 16

Денис

Ледве ми вийшли на двір, я почав кричати на Аделіну:

- Ти взагалі розумієш, що робиш? Якби там мене не було, то ти знаєш, де б була? Не чую? - я не міг нічого з собою зробити. - Як можна бути такою безвідповідальною? Від тебе в житті одні проблеми! Ти просто моя особиста проблема! Як тільки я тебе побачив, знав, що нічого доброго, не принесеш!

Раптом дівчина заспокоїлася, вона більше не плакала. У неї потекла туш, а обличчя опухло. Та навіть зараз вона виглядала чарівно.

- Знаєш, ти правий. Від мене одні проблеми, я тупа мажорка, яка нічого не досягла самостійно. А ти найрозумніший, о велике дякую, що допоміг мені, - з цими словами дівчина зробила низький уклін. - Але ти також, знаєш, не подарунок!

Після цих слів дівчина пішла у невідомому мені напрямку, а я пішов за нею. Зараз на дворі ніч, ходити одній небезпечно, навіть якщо вона мене і злить.

- Не ходи за мною! - сказала Аделіна, обернувшись через плече. 

- А я не ходжу за тобою! Я так о може йду, - сказав з я, посміхаючись. Мені подобалося, коли вона злиться. 

- То ходи собі в іншій стороні, - дівчина йшла попереду мене на два метри, але я все одна все чув. 

- А я тут хочу ходити! 

- Добре, тоді я піду по іншій стороні, - сказала Ліна та пішла через дорогу, а я за нею. Язик у неї заплітався, було очевидно, що вона перебрала. - Переслідуєш мене? Я можу знову тебе здати поліції! 

- І що ти їм скажеш? 

- Що ти мене переслідуєш! 

- Тоді я скажу, що ти у мене вкрала гроші. Поїдемо у відділення разом.

Аделіна нічого не відповіла, лише голосно видихнула. Ми так і йшли, вона попереду, а я за два метри. Проте саме зараз я зміг добре роздивитися дівчину. Вона була у чорній сукні з довгим рукавом та на вишуканих підборах. Але я також помітив, що Ліна тремтить, тому вирішив дати їй свою кофту, а сам буду у футболці.

- Одягай, - сказав я, протягуючи кофту. 

- Мені не треба. 

- Я сказав одягай. 

- А я не буду одягати. 

- Якщо зараз не одягнеш її, то я її викину у смітник, - сказав я зі злості. -Береш? 

- Не беру!

Я підійшов до смітника і вже хотів викинути кофтину, але раптом дівчина її вирвала у мене з рук. Аделіна мовчки одягла кофту, яка більше нагадувала сукню для неї, і ми продовжили йти. За півгодини ми дійшли до пляжу, де були лавочки. Ліна зняла підбори та пішла до моря. З кожною хвилиною, вона заходила глибше, та коли вона зайшла по пояс, я вирішив втрутитися.

- Аделіна, вилазь, бо це не смішно! Ти ж втопишся. Аделіна, ти мене чуєш? - але дівчина на реагувала, тому я швидко викинув телефон з кишені, футболку і пішов у воду. Коли я дійшов до дівчини, я перекинув її на плече та вирушив у сторону пляжу. На диво, Ліна не пручалася, лише час від часу щось бурмотіла.

Коли ми дійшли до суші, я поставив дівчину на землю та одягнув футболку. Добре, що одяг самої Аделіни був майже сухим. Я одразу викликав таксі, а поки ми його чекали, Ліна вирішила дати концерт:

- Мріятииииии не шкідливооо, Мріяти так важливооооо, Усееее в житті можливооо, Тож нехай відбувається диво, давайййй, - Аделіна стояла і співала, а я дивився на неї та не міг приховати посмішку. Вона дуже мила, коли не наймається створювати проблеми. 

- Ходи, мрія, таксі приїхало, - сказав я, беручи за руку дівчину. Коли ми сіли в таксі, водій запитав адресу, куди їхати, але Аделіна так сказала, що я нічого не зрозумів, тому сказав свою адресу.