Глава 14

Денис

Аделіна йшла з хлопцем, обличчя якого було мені не знайоме. Він був не дуже високий- близько 180 сантиметрів. Брюнет з зеленими очима. На ньому був чорний спортивний костюм від Адідас.

- Привіт, - першим привітався я. 

- А це хто? - запитав цей опецьок. Я сам не розумію чому, але він мене неймовірно злив. 

- Знайомся, це Денис - мій колишній керівник, а ось це Діма - мій найкращий друг. Щось термінове, а то я спішу? - сказала дівчина. Виглядала вона, як завжди - шикарно. Каштанове волосся було вкладенне, а на губах була червона помада. Одягнула вона сьогодні чорний діловий комбінезон, який так вдала підкреслював всі її форми. - Ти заснув?

- Чому ти звільнилася? - запитав я її. 

- Тебе це не повинно хвилювати. 

- Набиваєш собі ціну? 

- Дай пройти! - сказала дівчина, пробуючи пройти, але я вхопив її за лікоть. 

- Друже, давай без рук, - сказав мені Дімончик. - Пішли, - цього разу він звернувся до Аделіни. - Щасливо залишатись. 

- Не прощаємося…

Я зрозумів, що діла з Аделіною не буде, тому я вирішив одразу набрати маму. Та я не встиг, бо мені зателефонував Назар.

- Що ти хочеш? - не дуже ввічливо я запитав у друга. 

- Вооуу, полегше. Тебе здається заносить. Ідеш в клуб завтра? Мій один давній знайомий був дизайнером цього проєкту, подарував кілька запрошень на відкриття. От я тебе запрошую. 

- Я не знаю. Приходь о восьмій в зал- поговоримо, - сказав я і скинув дзвінок.

Настрою не було взагалі, тому я вирішив не говорити нічого мамі. Нічого, завтра якось все вирішиться. От чому біда не приходить одна? Аделіна зі своїми викидонами, мама з роботою, Назар з Нікою.

Я сів в автівку та поїхав до дому. Треба було переодягнутися перед тренуванням.  Коли я прийшов в зал, я побачив Назара. Це добре, зможу йому виговоритися.

Аделіна

Я не могла бути спокійною. Ну от просто ми з ним говорили хвилину, а мені вже хочеться його придушити. Але біля мене все ще був Діма.

- Проходь, - сказала я, відчиняючи двері. 

- Що у тебе з цим тіпом? Не подобається він мені… - сказав мені хлопець, прямо в коридорі моєї квартири, коли знімав взуття. 

- Тримай тапки. А що у мене з ним може бути? Він хотів мене зробити «своєю лялькою». Це я цитую. Думав, що я меркантильна і спілкуюся з ним лише через гроші. А я взагалі з ним не спілкуюсь. Просто напевно він ображений через ту історію з поліцією. Він викинув мої цигарки, а я сказала поліції, що він пристає. Сподіваюсь, що ніч у відділку була дуже весела. 

- Чекай, то це ти здала його поліції? 

- Так, а ти звідки знаєш? 

- Мені знайомий розказував. Що його друга якась божевільна здала поліції. Все таки світ круглий. 

- Не бачу причин для радості, - сказала я, проходячи на кухню. - Який чай будеш? Чорний, дві цукру, дві молока?

- Ти все ще памʼятаєш? 

- Звичайно, я все памʼятаю. 

- Скажи чесно, що ти відчувала тоді, коли ми розійшлися? 

- Чесно кажучи, спочатку я все ще тебе кохала, думала що у всьому винна та дівчина, з якою я тебе бачила. Потім я тебе ненавиділа, от правда. Я кожного разу, коли бачила тебе в інстаграмі з новою дівчиною, хотіла, щоб вона тебе кинула. Потім я   хотіла тебе побачити та довести, що я найкраща. А зараз я думаю, що добре, що у нас нічого не вийшло. Все таки, можливо ти б тоді не досяг таких успіхів, як зараз. А що ти відчував?

- Чекай, про яку дівчину ти говориш? Я тобі не зраджував. Так, у мене були дівчата, але після тебе. А коли ми прийшла до мене і сказала, що ми повинні розійтися, то я подумав, що з тобою також поговорив твій батько. 

- Що? До чого тут мій батько? 

- Чекай, розкажи свою версію подій! 

- Я прийшла до тебе в гуртожиток, а в тебе в тебе кімнаті сиділа якась дівчина, яка сказала, що у вас буде дитина і щоб я не заважала новій сімʼї. Здається її було звати Аня. В тей же вечір я прийшла і сказала, що нам потрібно розійтися, ось і все. 

- А ж в тей вечір був у твого батька! Який зателефонував мені і сказав, щоб я терміново прийшов. Він мені сказав, що у тебе новий хлопець - Мирон. У вас скоро весілля і я не маю права бути з тобою, бо я нічого тобі не дам. І я не знаю ніякої Ані і дітей у мене немає. Чекай…

- … тато! Це все він. І Мирона цього він мені підсунув.. - продовжила я замість хлопця. Раптом вимкнувся чайник і я почала робити чай. - Ти все ще відчуваєш щось до мене? 

- Ні, ти для мене зараз як подруга дитинства. А ти? 

- Також ні. Друзі? - запитала я, даючи йому чай. 

- Друзі. Чін-чін. Вважаю, треба це відсвяткувати. Пропоную завтра в клубі, якого я був дизайнером. Ось, тримай запрошення. Прийдеш? 

- Я подумаю.

Ми ще довго сиділи разом з Дімою та говорили про все на світі. Потім він пішов, а я почала готуватися до вечірньої прогулянки.