Глава 13

Аделіна

Вранці я прокинулася від того, що у мене затекли ноги. Я все ще була в коридорі. Так, це не час входити в депресію. Тому я підвелася та пішла в душ. Мені одразу стало легше. Одягнувши свій чорний діловий комбінезон, я пішла до авто. На сьогоднішній день у мене було багато планів. По перше, я мала поснідати. По друге, я мала написати заяву на звільнення в ресторані. А по третє, я мала віддати авто тату. Ну і ввечері у мене була запланована зустріч з однією цікавою людиною.

Я приїхала в свій улюблений ресторан та замовила піцу. Аж раптом до мене в голову прийшла ідея.

- Можна попросити у Вас листок а4 і ручку? - запитала я у офіціанта. 

- Хвилинку. 

- Тримайте, - сказав мені хлопець за хвилину.

Я вирішила написати заяву тут і зараз, адже потім можу здутися. А так дороги назад не буде. За пів години я уже їхала на роботу. У ресторані сьогодні вихідний, тому там була тільки охорона.

- Доброго дня, Ігоре Степановичу! Я можу вас попросити передати ось цю заяву пані Лілії? - запитала я у літнього чоловіка. 

- Ем, ну добре…

- Дякую, - сказала я. У мене не було жодного бажання пояснювати Лідії свої дії, тому навіть добре, що її не було.

І одразу після цього я поїхала до тата в офіс. Сьогодні він мав купи в квітковому магазині, який подарував мамі на річницю шлюбу.

- Настя, батько є? - сказала я дівчині, що була сьогодні на зміні. Саме вона була і кілька днів тому, коли ми познайомились з Денисом. 

- Так, - відповіла та не дуже доброзичливо. - Але у нього хтось є.

- Тоді передаси йому ключі, - сказала я і передала їй ключі від авто. - Не прощаємось, - сказала я на останок.

Вийшовши на вулицю, я вирішила прогулятися парком. У мене не було жодних сил, щоб вирішувати якісь питання. Раптом я побачила його …Дмитро Абрамовський - хлопець, який був моїм першим коханням. Ми розійшлися через ідіотську сварку, причину якої я вже не памʼятаю.

- Які люди! Аделіна, чи це ти? Прото хто ця богиня? - сказав він розводячи руки для обіймів. 

- Долинський, а ти все жартуєш! - сказала я, обіймаючи його. - Я сумувала за цими жартами, - тихо зізналася я.

- А я сумував за тобою, - ми так і стояли, обійнявшись. - Ти зараз куди? 

- Додому. 

- Я підвезу тебе, як в старі добрі, - сказав він, підморгуючи мені. - Може ще потім чай буде…

- Давай, - відповіла я.

Ми підійшли до автомобіля Діми. Це був легендарний мерседес кубік. Прямо як в серіалах про кримінальних авторитетів. Тому я не стрималася, щоб не пожартувати.

- Скажи чесно, хочеш мене замочити? - запитала я з посмішкою. Діма ж розсміявся. 

- Можливо, - відповів він. Коли я назвала йому свою адресу і ми їхали, в автомобілі повисла незручна тиша. - Ну як ти? Як на особистому? - раптово перервав тишу хлопець. 

- Я добре… заміж за Мирона я так і не вийшла, на те були свої причини. Дітей не маю. Ось посварилися з батьками, живу сама, автомобіль сьогодні повернула татові. Пряцювала в ресторані декілька днів СММ спеціалістом, та сьогодні звільнилася. Напевне, про нову вагітність мами казати не варто? Ти все ж знаєш… Ну що ще сказати, блог свій маю. А ти як? 

- А я так і не одружився, дітей не маю також. Повернувся нещодавно з Італії, там працював як дизайнер. Засумував за родиною, от і повернувся… Хоча напевно тобі Аня сказала. Ти ж прийдеш на новосілля в суботу? Це за 2 дні! 

- Прийду, як я можу тобі відмовити? 

- Не можеш. Ми приїхали, - сказав Діма, паркуючи авто. Ми підійшли до мого підʼїзду і я побачила Дениса.

Денис

Після повернення в будинок, я не мав жодного бажання розмовляти з Нікою, а нам треба ще 2 дні разом побути. Цікаво, куди зникла Аделіна? Але нічого, перебіситься. Сьогодні я вже не буду нічого проводити, нехай цим займається Олег. Я ж цілий вечір те й робив, що займався програмуванням, а потім заснув.

Вранці я не міг підвестися, сил просто не було. А Ніка з самого ранку пішла до Олега. Сьогодні буде з ним у парі, хоча б мені не буде заважати. За кілька годин я встиг приготувати обід та попрацювати. Аж раптом до мене зателефонувала мама.

- Чому Аделіна звільнилася? - запитала вона. 

- Що? Аделіна звільнилася? Вперше чую. Вона ще вчора поїхала від нас, нічого не пояснивши. Але я не знаю в чому причина…

- Щоб завтра вона забрала цю заяву, роби що хочеш, - сказала мама та кинула трубку. Ну супер! Як я їй це зроблю? 

- Все в порядку? Ти ніби в хмарах літаєш, - запитала мене сестра. Я навіть не помітив, коли вона повернулася.

- Так… тобто… слухай, Аделіна вирішила звільнитися. А я навіть не знаю причини. Вона доволі цінний кадр, тому мені треба повернути її, але я не знаю як. Я не знаю нічого про неї. 

- Хмммм, може запитаєш у того хлопця, що до неї приходив? - запропонувала Ніка. І я одразу зателефонував Олегу. Виявилося, що він не знає нічого, крім її номера телефону. Ну це хоча б щось.

Раптом я згадав про Назара, він де в поліції працює- може допомогти. І уже за пів години після розмови з ним, я їхав за адресою, де винаймає квартиру Аделіна. Добре, що вона уклала договір з власником. Я підʼїхав до будинку, але консьєржка сказала, що її немає, тому я вирішив її почекати на вулиці. Аж раптом я побачив, як вона їде я якимось хлопцем…