Глава 9

Аделіна

Наш будинок був маленьким, проте дуже затишним. Тут була дуже світла кухня, вбиральня і дів кімнати. Моя була з терасою. Я швиденько переодягнулася та пішла розставляти свої баночки в ванній. Хоча ми мали бути тут всього 5 днів, я взяла ледве не пів квартири. І це все мені потрібно. Надворі був дощ і ми вирішили, що сьогодні ми відпочиваємо всією командою кожен у своєму будинку. Тобто я мала бути з Денисом! Я вирішила, що найкращим рішенням нам буде не зустрічатися, тому пішла готувати обід. Я взяла з собою деякі продукти, щоб приготувати пасту карбонару. Я нарізала бекон, аж раптом згадала про телефон в моїй кімнаті, тому вирішила повернутися за ним. Коли я йшла на кухню, то побачила там Дениса. Він без футболки стояв спиною до мене і готував пасту! Звичайно я не могла відмовити собі в задоволенні подивитися за ним. Він звичайно ще той екземпляр, але ж красивий.

- Що, вирішив ще й мої продукти забрати? - запитала я. Раптом він повернувся до мене. 

- Ти нестерпна. Кому треба твоя їжа? - сказав він, кинувши на стіл ніж, та пішов до себе у кімнату. І знову я ляпнула щось не те. Звичайно я не думала, що він буде красти мою їжу, я ж просто хотіла пожартувати, а він як завжди.

Я підійшла до столу та продовжила готувати. Аж раптом почула як вхідні двері хлопнули. Денис пішов. Ну і знову робить з мене винну. Я настільки сильно втомилася від цього, що навіть не продовжила готувати. Вимкнула все та пішла в свою кімнату. Там на мене чекали цигарки. Я викурила з 3 та пішла спати.

Денис

Ну знову вона мене доводить. Хотів же сказати, що був не правий. Навіть вирішив допомогти готувати їй, аж раптом вона зі своїми словами. Тому я швидко переодягнувся та пішов до іншого будинку, де була Віка. Вона працює адміністратором у нашому ресторані, а також ми знайомі зі школи. Колись вона мені страшенно подобалась, а зараз взагалі нічого між нами немає крім дружби. Крім того у неї є чоловік та чудовий маленький син.

- Привіт! Можна я у тебе побуду? - сказав я, коли Віка відчинила двері. 

- Що, все таки не вмирив зі своєю сусідкою? - запила та, пропускаючи мене всередину. 

- Ти про що? 

- Так всі ж бачать, як ви гризетеся. Деякі навіть ставлять ставки, хто швидше звільниться. Дівчатка, у нас гості! - останню фразу сказала дівчина особливо голосно. - Ти проходь. Може піци? Ми собі замовили, можемо і тебе пригостити. 

- Та ні, дякую, - відповів я.

Просидівши у дівчат до десятої години вечора, я вирішив повернутися до нашого будинку. Зайшовши, я побачив що ніде не горить світло, а на кухні все так і залишилося, з того часу, як я пішов. Я заглянув у кімнату Аделіни і побачив, що вона спить у своєму вранішньому спортивному костюмі, скрутившись в калачик. Напевно їй холодно, подумав я і вкрив її ковдрою. А сам я пішов на кухню, де прибирав «обід». Посидівши ще трохи на дивані, я почув, що почалася гроза і недалеко від нас вдарила блискавка. Тому я вирішив піти у свою кімнату, аж раптом Аделіна вийшла, закутана в ковдру і сказала:

- Не спиш? 

- Не сплю, - відповів я з посмішкою. Вона така кумедна і мила зараз. 

- Я також не сплю. А ти вже йдеш спати, так? - сказала дівчина. 

- Так, а ти що, боїшся блискавки? - запитав я. 

- Я?.. я не боюсь. Я просто тебе запитую! - сказала дівчина, аж раптом дуже близько вдарила блискавка і дівчина схопила мене за руку.