Глава 7

Я струснув Аделіну щоб вона прийшла до тями. Навіть не міг собі уявити, що мої слова викличуть у неї таку реакцію.

- Там …….. таблетки … - сказала мені дівчина, вказуючи на свою сумочку, задихаючись.

Я почав шукати ті таблетки і як тільки знайшов, одразу дав Аделіні. Я тримав дівчинку за руку, присівши біля неї. Від неї віяло теплом та затишком. Я ніяк не міг зрозуміти, чому вона мені одночасно і бісить, і заспокоює. З моїх думок мене вирвав голос Ліни:

- Дякую за допомогу, а тепер йди, - сказала дівчина і вирвала свої долоню з моєї руки, яка в секунду стала холодною. Я ж просто підвівся та пішов до себе в кабінет, який був сусідній з кабінетом Ліни.

Весь день я не міг сконцентруватися на роботі, у моїх думках була лише дівчина. Зрозуміти, що плідно попрацювати у мене не вийде, я вирішив піти в зал, де зустрів Назара.

- Ну що там? Як життя? - Запитав у мене друг.

- Та нічого такого, ти як? - Я вирішив не розповідати про Аделіну, щоб уникнути жартів Назара.

- Бачив сьогодні твою двоюрідну сестричку, вона уже не та маленька дівчинка, яку я носив на руках. Справжня красуня. - сказав він з захопленням, чим викликав у мене здивування. Я знав,  що Вероніка доволі приваблива, але їй всього-на-всього 19, а Назару 29.

- Тільки не кажи, що вона тобі подобається! - сказав я з люттю. Адже я доволі добре знав свого друга, а також я знав, що він змінює дівчат, частіше ніж я шкарпетки.

Раптом я себе не стримав та накинувся з кулаками на друга. Розбороняли нас ледве не всім спортзалом. Але ми все одно не порозумілися.

Повернувся я додому без настрою, тому приготувавши речі на завтрашню поїздку, я пішов спати.

Аделіна

Прокинувшись вранці, я почувалася дуже втомленою. Адже після вчорашнього конфлікту з Денисом, мені дуже боліла голова. Вчора я навіть не встигла з пакувати речі на сьогоднішню поїздку. Тому, як тільки я прокинулася, я швиденько зібрала речі, поснідала та вирушила до ресторану, де була збірка. Та прямо при в’їзді я вʼїхала в чиєсь авто. Його власник одразу ж вискочив з машини до мене, тільки це був не просто власник, це був Денис…

- Ну скажи, тобі взагалі не сидиться спокійно? Від тебе завжди якісь проблеми. Ти хоча б знаєш, скільки маєш заплатити за цей ремонт? Ну чому завжди ти? Тобі вчорашнього було мало, чи що? - говорив мені хлопець. Та вчора я розгубилася, а сьогодні знову впадати в паніку не планувала. Але мені настільки не хотілося витрачати на нього час, що я просто виняла з гаманця всі гроші,що в мене були, та тикнула йому в груди. 

- Сподіваюсь, що на ці гроші ти зможеш не тільки поремонтувати своє авто, а й купити собі сеанс у психолога. - сказала я ці слова так, неначе ви плюнула. 
Я одразу з поспішила в ресторан. В цей час Лідія уже оголошувала склад команд, якими ми будемо жити. Виявилося, що я не потрапила ні в одну команду, як і Денис. Аж раптом Лідія сказала:

- Слухайте, може ви будете разом? Адже у цьому будиночку 2 кімнати, ви можете спокійно жити разом декілька днів,  щоб не було проблем? - Запитала в мене Лідія, адже її син все ще був на вулиці зі своєю дорогезною машинкою. 

- Пані Лідія, мені здається, що це дуже погана ідея. Знаєте, ми з вашим сином не дуже ладнаємо. - Відповіла я, адже я не хотіла жити декілька днів в 1 будинку з цим егоїстом. 100 відсотків хтось би не пережив цього. 

- Аделіночко, ти ж розумна дівчина, що ти не витримаєш? 

- Добре, я спробую. - Відповіла я. Адже я не хотіла в перші дні своєї нової роботи сваритися з кимось, А тим паче з людиною, яка взяла мене на роботу.