Глава 4

Аделіна

Сьогодні вранці я ледве стягнула себе з ліжка, мене мучили кошмари, про того Дениса, чи як його там. Начебто я виходжу за нього заміж, а це був сон на пʼятницю. Сподіваюся, що він ніколи не збудеться.
 

Зібравшись, я сіла у своє улюблене авто та вирушила на зустріч до пані Лідії. У мене BMW x5. Його мені подарував тато, рік тому на двадцятиріччя. Не дивлячись на те, як я люблю це авто, я вирішила повернути його тату. Мені від нього нічого не потрібно.
 

Коли я приїхала до ресторану, за столиком мене уже чекала Пані Лідія:

- Доброго дня, гарного виглядаєш! Можна на ти? - запитала мене усміхнена жінка. 

- Доброго ранку! Звичайно. Просто Адель. - усміхнено відповіла я. Це дуже приємно, коли тобі посміхаються з самого ранку. 

- Прото Ліда. Ну що ж, обговоримо деталі? 

- Давайте.

Ми проговорили умови та я підписала контракт. В мої обовʼязки входили всі соціальні мережі, а саме: зйомка, монтаж та публікація відео. Аж раптом до мене прийшла чудова ідея.

- Лідіє, ми можемо зробити щось типу team building? Зібратися всі разом на природі на декілька днів, щоб краще познайомитися між собою. - запитала я у моєї керівниці. 

- Мені здається, що це чудова ідея! Давай через тиждень у одному лісовому готелі. Як тобі? - запропонувала мені Лідія. 

- Було б супер. Сподіваюсь, що це допоможе нашій команді.

Ми ще трохи проговорили деталі та розійшлися по автомобілям. Отримавши аванс, я одразу вирішила знайти собі квартиру. Переглянувши декілька варіантів, я одразу поїхала дивитись ці квартири. Найбільше мені сподобалася квартира-студія з видом на море. Ціна на неї була досить високою, проте цей вид зробив своє. Заплативши гроші, я вирішила забрати речі від Ані.

-Привіт, я зняла квартиру! - сказала я подрузі, проходячи на кухню. 

- Правда? Я дуже рада за тебе! Переїжджаєш сьогодні?

- Так. Будеш сумувати за мною? - запитала я, йдучи в гостьову. Як добре, що я все таки не встигла розпакувати речі. Тому, швидко зібравшись та попрощавшись із подругою я поїхала у свою квартиру.

Для мене досить важливим є спорт, тому повечерявши, я вирішила пошукати поблизу спортзал та прогулятися пляжем. Погода була чудовою. Надворі був квітень, тож я була одягнена лише у фіолетову оверсайз толстовку та чорні спортивні легінси. На карті я знайшла найближчий спортзал в сусідньому будинку, тож одразу після прогулянки на заході сонця, вирушила туди.

- Вітаю вас! Чим можу допомогти? - запитав у мене приємний чоловік. 

- Доброго дня! Я б хотіла придбати абонемент на місяць в вашому залі. Займатися буду без тренера. - відповіла я з посмішкою. 

- Добре, зараз я оформлю вам картку. Оплата?..

- Картою. - відповіла я. Коли я заплатила, я почула дуже знайомий голос. ЦЕ БУВ ГОЛОС ДЕНИСА. Того самого, який мені грубив, вирвав у мене цигарки, за що поїхав у поліцію. - А можна відмітити оплату? - запитала я. В мої плани не виходили заняття з ним в одному залі. 

- Я перепрошую, але оплата вже пройшла і я вніс вас у базу. - відповів адміністратор.

Ну все. Приплили. Як я буду з ним займатися? Ну як? Що мені робити? Нічого не придумавши я швидко забрала перепустку та побігла домому. Все таки ранок вечора мудріший.