Глава 2

Аделіна 

- Доброго дня! Я Лідія, - до мене підійшла жінка на вигляд років 40 з дуже гарними блакитними очима. 

- Доброго дня. Аделіна. Можна просто Ліна, - сказала я протягуючи руку жінці. 

- А хочете стати лицем мого ресторану? 

- Перепрошую? - я зовсім не розуміла про що говорить ця Лідія. 

- Ми з чоловіком маємо свою мережу ресторанів в Іспанії та зараз хочемо відкрити ресторан тут. В Одесі. На березі моря. Я пропоную вам стати обличчям цього ресторану. Ви ж блогер? Наскільки я знаю, у вас 20 тисяч підписників. Ми зробимо з вами фотосесію у цьому ресторані і ви отримаєте гарний гонорар. Як вам? 

- Типу я буду Вашим амбасадором? - запитала я. 

- Ага! 

- Я навіть не знаю, що відповісти. Це все так неочікувано і дуже дивно. Мені потрібен час, - відповіла я жінці. Наскільки я зрозуміла, вона була мамою того хама, що вранці втрутився не в свої справи. Робота була цікавою, адже я й справді колись хотіла монетизувати свій контент. Але це були лише мрії. Хоча зараз, коли я у такій ситуації, я вирішила погодитись. - Ви знаєте, я так подумала… я згодна. 

- Чудово. Давайте завтра о 10 зустрінемось тут і обговоримо деталі. 

- Я згодна. До завтра.

- До зустрічі! - відповіла мені жінка та вирушила до свого столика. 

Я була вдячна долі за таку пропозицію, адже завжди жити у подруги я не можу. А  на гроші з співпраці я зможу зняти квартиру. Сьогоднішній день був дуже дивним: я знову спілкуюся з Анною, але більше не спілкуюся з батьками, я познайомилася з грубіяном, а його мама запропонувала роботу. Просто я не жалкую ні про що.
 

Денис

Я дивився на маму з Аделіною, і ніяк не міг зрозуміти, про що вони говорять. Дівчина виглядала досить щасливою, мені навіть на хвилинку здалося, що вона щира. Хоча я знаю таких людей, вони ніколи не бувають щирими. Навіть якщо намагаються так виглядати. Це лише роль, для того, щоб підібратися ближче до тебе. Від моїх думок мене відволікло повернення мами.

- Знову думаєш? - запитала з усмішкою вона. 

- Про що ти говорила з Аделіною? - відповів я запитанням на запитання. 

- Тобто ти знаєш, як її звати? Це твоя знайома? Подруга? Колишня? А звідки ти її знаєш? Як довго ви знайомі? Вона тобі подобається ? 

- Мамо, спокійніше. Ні, вона не моя подруга, колишня, знайома. Я побачив її вранці у квітковому магазині, коли купував тобі троянди. І випадково дізнався її імʼя. І ні, вона мені не подобається. Не мій типаж. 

- Тоді це навіть на краще! - відповіла мені мама, посміхаючись. - Я запропонувала їй стати нашим амбасадором. Я не знаю, чи ти в курсі, що вона блогер і погодилася співпрацювати з нами. Її відео мені справді подобаються. Хочеш покажу? 

- Ні, але зачекай. Ти запропонувала роботу їй? - я навіть не міг уявити, що мама здатна на таке. Зазвичай вона дуже відповідально підходить до підбору персоналу, але сьогодні щось пішло не так. - Я вранці побачив, як вона себе поводить у житті. І перше враження про неї у мене не найкраще. Навіть скажу так: найгірше з можливих. Вона просто лицемірна людина, яка сама не знає чого хоче. А ще живе за рахунок батьків і псує їм життя. Особисто бачив, як вона сварилася з батьком. 

- Денис, я й справді нічого про це не знала. Але перше враження буває хибним і я не буду відмовлятися від співпраці. Тобі треба буде з цим жити. І між іншим, ти й сам будеш з нею працювати. 

- В сенсі? - я не міг зрозуміти, що має на увазі мама, бо я уже декілька років працюю в сфері IT. І я навіть маю свій бізнес - ресторан, в якому ми зараз знаходимося. Тому мені не потрібна була робота. 

- Ну що ти не розумієш? Ти ж пишеш ті програми і ще щось робиш. От можеш і нашому ресторану зробити сайт. А Аделіна буде очолювати СММ. Тому будете працювати разом.   - мама говорила так, наче це очевидно, але я й справді не міг зрозуміти, коли вона це все вигадала . 

- Але ти навіть не запитаєш мене, чи я згоден? - здивувався я. 

- Ні, ти ж мій улюблений синочок, завжди мені допоможеш. Чи я не права? 

- Права… - мені було легше погодитись з мамою , аніж сперечатися з нею.

Посидівши ще декілька хвилин разом, мама сказала, що вона сама поїде в наш сімейний будинок на таксі. І навіть не хоче, щоб я її підвіз, якби я її не вмовляв. Коли я посадив маму в авто та заплатив, раптом я побачив Аделіну, що палила цигарки.