Пролог

Денис

- Що ти тут робиш? - запитав я у моєї нової знайомої.

- Ти!! Це ти мене переслідуєш! Я зараз зателефоную в поліцію! - відповіла мені дівчина.

- Знову, чи що? Ти якась не оригінальна - відповів я, посміхаючись.

Три дні тому

- Мамо, ти завтра справді приїдеш ? - запитав я у усміхненої жінки в екрані мого телефону.

- Синку, я не впевнена, чи мені вдасться повернутися в Україну завтра зранку, але я постараюся - відповіла мама.

- Давай я тебе зустріну в аеропорту? 

- Якщо ти ще не будеш спати, то було б чудово.

- Домовились, - відповів я і поклав слухавку.

Мої батьки вже 7 років живуть в Іспанії і ось, нарешті, моя мама повертається додому. Шкода що без тата, але він не може залишити бізнес без нагляду. У моєї сімʼї мережа ресторанів в Барселоні та Мадриді, але я живу в  улюбленій Одесі, хоча батьки вже давно запрошують до Іспанії.

Треба купити троянди для мами - подумав я, заходячи до квіткового магазину.

- Доброго дня! Чим я можу допомогти? - поцікавилася симпатична блондинка у мене.

- Доброго дня, я в хотів придбати 51 білу троянду, - сказав я, посміхаючись. Завжди приємно, коли до тебе ввічливо ставляться. 

- Ваша дівчина буде на 7 небі від щастя - сказала продавець.

- Та це не… - не встиг я закінчити, як молода брюнетка влетіла в магазин з криками. Вона була досить симпатичною та доглянутою, хоча зовсім не у моєму смаку. Дівчина була вдягнена в чорний піджак, білий топ та сині джинси. На ногах вона мала білі кросівки. Я бачив такі в рекламі - коштують декілька тисяч доларів. В той час, як я розглядав цей образ, вона навіть не звернула на мене уваги. 

- Настя, батько у себе?! - запитала дівчина у продавця.

- Я не знаю, Аделіно - розгублено відповіла та.

- Та що ти взагалі знаєш, крім своїх квітів - не могла заспокоїтись брюнетка Аделіна. Я не люблю такої поведінки, тому вирішив втрутитися.

- Я перепрошую, але на якій підставі Ви так говорите до продавця? 

- Ти взагалі хто? - нарешті звернула на мене увагу дівчина, - Квіти купуєш? Плати і ноги в руки! 

- Та чому Ви підвищуєте голос? - я починав злитися.

- Аделіна, заспокойся! - раптом на виході зʼявився чоловік, віком, на вигляд , 45 років. 

- Тату, як я можу заспокоїтись, якщо вранці всі мої речі опинилися надворі? 

- Це я викинув - спокійно відповів батько брюнетки - Ліно, я втомився відмазувати тебе постійно: по в поліції, то в університеті, то в клубах. Навіть учора я забирав тебе з відділку. Пора брати відповідальність за своє життя. Від сьогоднішнього дня ти сама вирішуєш свої проблеми. І живеш ти також не зі мною. Тим паче твоя мама вагітна, їй не можна хвилюватися.

- Знаєш що? А я згодна. Справді. Тільки памʼятай - більше я ніколи не прийду до вашого дому, якби ви не запрошували. А ви ще будете запрошувати, я вас знаю. І не забудь клієнта обслужити - з цими словами брюнетка вийшла з магазину. Я вперше застав таку сімейну мелодраму вживу, адже в моїй сімʼї не прийнято зʼясовувати відносини напоказ. 

- Пробачте за цей цирк, квіти безкоштовні - сказав чоловік та вручив мені букет троянд. Що ж, хоча б квіти безкоштовні. 

- Дякую- сказав я та вийшов з магазину.