роздуми однієї дівчини

Ви бачите цю картину? Я теж її бачу. Ні, ні, це не картина для продажу на черговому благодійному ярмарці. Вона безцінна.
Її вишила моя бабауся. Це мій весільний подарунок. (Don't worry, поки ніякого весілля не планується, читайте далі, зараз все спробую пояснити).
А ще бабуся вишила мені сорочку, я частенько її одягаю на ці ж ярмарки. Не думайте, що я зараз тут хизуюсь своїм шматьём. Вона попросила, щоб я берегла її, і передала своїй дочці, щоб це було нашою сімейною реліквією (сподіваюсь, я правильно підібрала термін, бо інколи плутаюсь в них), щоб ця сорочка переходила від покоління в покоління.
Так, ось настав час для чистосердечного постика. Нехай це буде так званим апогеєм моєї писанини та відвертості. Тут буде дуже багато особистого і граматичних помилок. 
Його я обіцяла своїм молодшим та їхнім друзям. Бо він про то, як я зріклася своєї теорії "безмістовності відносин" . Олексій (мій брат) називає це Терлецизмом (але в нас трішки різний зміст теорії, але суть та сама). Ага, тепер пишу постики на замовлення. 
Знаєте чим мене приваблюють хороші блогери ? - щирістю, якщо він не щирий - не цікаво. Блогер -це гучно сказано. Хочу бути просто відвертою з вами. Бо щирість моє все. В ньому, мабуть, буде пік моєї відвертості. Намагалась згадати все те, що відчувала колись тоді давно. І дуже коливалася чи варто його оприлюднювати. Але можливо, мені вдасться комусь допомогти цим постиком, або мені навпаки допоможуть.
Можливо, хтось теж таке переживав і думав про таке. 
Хочу поділится найсокровенішим, душа навивірит #mynakedsoul. Як ви вже зрозуміли тема буде стосуватися кохання. Трішки хвилююсь і ніяковію. Довго думала викладати це чи ні. Бо це покаже мене не в кращому світлі і покаже мене ще гіршою, ніж я є, мої слабкості. Треба розібратися з мотивами цього поста, навіщо це публікую. Знаю, що надто багато води, вибачте, по-іншому не можу. Як кажуть: «вода не горить»😅
Спробую зараз все пояснити. А взагалі, тут спеціально такий довгий вступ, щоб відбити охоту читати його😳 бо соромлюсь.
Ох, не знаю з чого почати.
Давайте повернемося до моєї бабусі (не думайте, що рекламую її роботи). Нещодавно вона показала мені цю картину і промовила, що це мій подарунок, і отримаю його, коли виходитиму заміж ( правильно ж заміж, а не женитися, а то вічно плутаю?). Я промовчала, а потім сказала:" гарно, дякую" і пішла далі робити свої справи. Не думайте, що я погана онука , просто, хто мене знає, то я дуже смущаюсь, коли кажуть про стосунки, я чомусь тєряюсь, але останнім часом я розумію, що в цьому нема нічого такого, це нормально.
Але тоді, я просто пішла і не стала її засмучувати і розповідати про свої дивні погляди на це все. 
А ще десь півроку тому, коли мені ще 20 було, ми сиділи снідали, і вона чи то підстьобнула мене, чи непрозрачно натякнула, з не того не сього промовила :" Я в твоєму віці вже твою маму народила", я подумала, що 20 років - це якось ранувато мати дитину, я ще сама, як дитина. Але не стала нічого відповідати, щоб не позоритися і сказала: «ммм, такі смачні вареники», (я просто мастєр переключати теми).
А ще трохи раніше, коли мені було 19, я вішала штори, вона проходила і каже :"ти штори вішаєш, а я вже заміжня була в цей час ", я посміхнулася і, взагалі, не зрозуміла зв'язку, короче, я не знаю, як реагувати на такі штуки. Не стану ж я бабусі втірати про свою теорію "безмістовності відносин". 
І якщо чесно, коли я вчилася в школі, треба було здавати ЗНО, то бабуся зовсім по-інакшому говорила:" головне не закохуйся, тобі треба думати про вступ". Я була дуже впєчатлітєльна, тож тримала ці слова весь час в голові, і реально старалася не закохатися. Бо я хотіла бути слухняною онукою😇. А ще у 8 класі, я розповіла татові, що один хлопчик поцілував мене в щічку, він сказав, що через це в мене з’явилися воші у волоссі. (ага, так в мене були воші, просто жах, гидота) Я була дуже впєчатлітєльна і повірила йому, от. Але насправді, це не всі причини, чому в мене виникла відраза, до стосунків. 
І от , я вступила до універу, провчилася десь два курси чи навіть один, а бабуся вже почала говорити протилежне. Я вирішила, що вона жартує і не брати до уваги. До того ж в мене вже була теорія і мені було не до відносин.
Насправді, це не основні причини, чому в мене виникла відраза, до стосунків. Останнім часом часто копаюсь у своєму минулому, щоб зрозуміти свою дивну поведінку і от що надибала, нарешті, я визнала це:
все пішло з дитинства... 
-мої відносини зі старшим рідним братом, він завжди був грубим до мене, мені не вистачало його уваги,визнання, я завжди крутилась біля нього, намагалась підслуховувати його розмови з друзями, мені подобалися їхні жарти, він виганяв мене зі своєї кімнати, він нічого мені не розповідав, я викрадала в нього мобілку, щоб почитати його повідомлення, щоб хоч трішки дізнатись чим він живе, мені так хотілося, щоб він зі мною ділився, але він ніколи не сприймав мене... а я пишалась ним... придумувала, як можу завоювати його увагу, але походу, я була цікава лише його друзям. Він завжди насміхався з мене, з моїх слів, з моїх почуттів. Вічно казав, щоб я відстала від нього. Після цього я почала боятися виражати свої почуття, бо боялась, що вони нікому не потрібні і з них лише посміються. 
З часом я змирилась з дійсністю і переключилась на малих, вони стали мені найдорожчими людьми, з якими я могла бути собою і не боятися говорити, що відчуваю, що люблю їх, я могла проявляти любов до дітей, до подруг, але з людьми, які були старше та сильніше мене мені було складно.
-потім я бачила, як грубо веде себе дідусь з бабусею, який він агресивний і вічно кричить, не може визнати свою вину... впертий, мене це теж лякало...якщо всі такі чоловіки, то я пас. 
- ще я бачила, як живе тітка, яка вона нещаслива, в неї зараз вже третій шлюб, але знову нещасливий, вона живе разом з нами і часто мені доводилося бути свідком скандалів, розборок з її чоловіками, і ще вона ненавидить своїх рідних батьків, тобто мого дідуся і бабусю. ...і
і... вічно всим невдоволена, і мені її дуже шкода, вона не хоче прийматт Бога, це все все почался ще з класу 6 і триває до зараз....в мене в психіці проісходили якісь незрозуміли процеси... раніше ці події мене дуже вражали, дуже переживала через ці всі штуки, все дуже близько сприймала до серця і страждала, не могла зрозуміти, чому так,? Молилась за неї, намагалась там щось варнякати про Бога, і сподівалась, що все налагодиться... згодом і мої ідеальні увлення про шлюб, стосунки просто почали руйнуватися.
одного разу я прийшла до Каті в гості вона спитала, як в мене справи, на що відповіла:" та норм, прийшла додому, умивальник в краплинах крові, брат з вітчимом побились". 
-"Ти так спокійно про це говориш?"- Катя . 
- "ну да, нічого особливого, все як завжди"
- Мене оточували якісь недолугі парочки, не було хороших прикладів. 
Це не всі причини, їх на більше, але мені здається, що це основні.
-і ще були деякі обставини, про які не можу розповісти, бо ту мач (як зараз в народі люблять говорити) 
Тому мені не хотілося подобатися хлопцям: гарно одягатися, фарбуватися. Не дивлячись на це. все ж таки був за мною один коварний грішок: інколи, дуже рідко, але бувало, що мені хотілося сподобатися хлопцю і коли в мене це виходило, він перестава бути мені цікавим, типу: все я задовільна своє его та самолюбство, далі щось продовжувати не цікаво, нема смислу і страшно. Да, каюсь це були неправильні думки. але це було на рівні підсвідомості, я не до кінця це розуміла і контролювала. Катя сказала, що це якесь рибячество і цього треба позбутися. І тоді я зрозуміла, що це жіноча сутність, якась частина мене хотіла лишатися нескореною перед чоловічою статтю, це гординя.