Глава 44

Олеся

Я метушилася гримеркою, ніби намагалася сховатися від занадто надокучливого ґедзя, але так і не змогла знайти собі місця. Врешті побігла до Фелікса і попросила звільнення. Та не все так сталося як гадалося. Як виявилося, кожен новий танець анонсовано на три місяці наперед. Це мінімум. Тобто я повинна його демонструвати ще певний час, інакше доведеться заплатити чималий штраф.

Фелікс насправді був доброю людиною, хоча прикидався таким собі злим нахабою. Він усадовив мене на стілець, присів поряд, і спробував пояснити, що у тих документах, які я підписувала, усі подібні нюанси були розписані детально, тому просто так мене ніхто не відпустить. Тому він обійняв мене за плечі, і спитав — хто мене тут образив. Він запевнив, що вирішить мої проблеми, і буде захищати мою честь та здоров’я, адже подібне також занотоване у підписаних мною паперах.

Я навіть посміхнулася у відповідь. Мовляв, ніхто мене не ображає, а просто побачила чоловіка зі свого минулого. На логічне запитання Фелікса: чи цей чоловік мене образив, теж відповіла «ні». І знову я відповіла правду. Особисто він мене не ображав. Просто не захотів говорити правду, а вірніше просто обманув.

Так, обманув. Так, не розповів, що заручений. Навіть не розповів, що у нього незабаром призначене весілля. Лише клявся в коханні. Але ж ми з ним так несподівано зустрілися. Навіть не було часу просто поговорити. А може він просто уникав подібних розмов, і використовував мене, допоки не одружиться зі своєю білявкою?

Тоді, що він хотів від мене, коли так несподівано з’явився у нічному клубі? Я й сама точно не знаю. Напевно ж поговорити, а тут прийшли охоронці, і я втекла. Я ледь не заплакала, адже для мене стосунки з Лукою були схожі на замкнене коло. Фелікс мене розрадив, і сказав, що в клуб приходять тільки перевірені або просто поважні гості, а маніяків тут ще ніхто не помічав. Я потай витерла сльози. Може дійсно я собі багато чого надумала, а насправді бажаю знову зустрітися з Лукою, і сказати, що дуже його кохаю.

Подякувавши Феліксу, я повернулася в гримерку і повідомила, що сьогодні більше не в змозі виступати. Фелікс і так це зрозумів, тому не заперечував. Я безсило опустилася в крісло, і лише зараз помітила, що тут з’явилися нові речі. На столику на мене чекав величезний букет орхідей і чудове кольє з діамантами. Якби ж я могла його повернути, та ніякої картки не помітила. Я знайшла тільки віддруковану записку в букеті: «Дякую за танець. Від відданого шанувальника».

Я не змогла утриматися від спокуси і вирішила приміряти кольє. Прикраса так пасувала до моєї алебастрової шкіри, діаманти додавали шарму, лебедина шия притягувала погляд.

— Як гарно, — сплеснули в долоньки Аля та Яна, котрі непомітно повернулися у гримерку.

— Я скажу Феліксу про подарунок, — повідомила подругам. —  Не знаю, як таку коштовність повернути власнику.

— Звичайно, повідом, — повела плечиком Аля, хоча дуже здивувалася моїм словам. — Та за правилами клубу ти можеш залишати собі подарунки будь-якої вартості. Так що, носи на здоров'я.

— Хоча б не довелося нарватися на якогось неадеквата, який вимагатиме розраховуватися за подарунки.

— Не ускладнюй, красуне. — пхинькнула Яна, — Мені теж один дідуган подарував кілька коштовностей. І як виявилося, просто так. За те «що я така квіточка».

Дівчата разом весело розсміялися. Нарешті вечір добіг свого кінця, та я не знала, що мене за сюрпризи ще чекають попереду.

Я все-таки вирішила повідомити Фелікса про дорогоцінний подарунок. На його думку, якщо клієнт вирішив залишитися інкогніто, то і повертати подарунок нікому. На всяк випадок запропонував залишити кольє у сейфі клубу, щоб в разі чого повернути подарунок, та й зберігати таку коштовну річ у себе на квартирі якось недоречно. Я згодилася з ним, і вже наступного ранку вдосталь намилувавшись у подарункові перед дзеркалом, віднесла кольє до сховку. Тільки скористалася не сейфом клубу, а банківською коміркою.

А якщо це подарунок від Луки? У глибині душі я розуміла, що це так, але уперто відкидала цю думку. Мені так було спокійніше. Але якщо це він, то я йому кину межи очі дорогоцінність, хай своїй Бет подарує в якості весільного презенту. Мені від нього нічого не потрібно! Хоча так жалкувала за кулоном, який залишила колишньому коханому. Все ж хоча б якась згадка про нього залишилася б. А якщо Лука знову прийде на мій виступ? Що тоді робити? Обговорила й це питання з Феліксом. Він запевнив, що у клубі я в цілковитій безпеці, а охорона викине звідси будь-кого, хто буде надокучати дівчатам.

Звісно, він може прийти, та руки зась. До таких чоловіків тут закон однаковий. Шкода тільки, що я зараз не можу звільнитися. Ще якось потрібно протриматися близько трьох місяців, а там час покаже. Можливо Луці набридне просто спостерігати за мною на сцені, і він переключиться на когось іншого, якщо Бет йому замало. Єдине, що я зараз могла — скористатися тижневим відгулом, що я й зробила. Походить кілька днів у клуб і кине цю марну витівку.

Як виявилося, і в Ореста знайшлися кілька вільних днів, і він запропонував провести їх із користю, тобто, щоб розслабитися, просто погуляти містом. Я була така знервована останніми подіями, що згодилася. Орест запросив мене сходити до кінотеатру на відому комедію, де ми разом вдосталь насміялися. Потім була кав'ярня і прогулянка нічним містом. Ми гуляли, взявшись за руки, і мені було з ним так тепло і спокійно. Хоча він і виглядав таким собі мачо, за яким бігає купа дівчат, та насправді виявився таким надійним і милим.

— Оресте, — покликала я, хоча він і так крокував поруч. Блондин посміхнувся і навколо його очей з'явилися ніби промінчики світла.

— Так, моя принцесо, — останнім часом між нами встановилися дуже тісні відносини і він почав називати мене принцесою.

— Ти випадково нічого не знаєш про Демченка?

Чоловік аж занадто різко зупинився.

— Скільки ж часу пройшло, Лесику? Невже ти досі його кохаєш?