Глава 41

Олеся

Маринка щось продовжувала говорити, намагалася виправдатися. Та я не дуже дослухалася до її слів, швидко прораховувала, як жити далі. Схоже, неприємності на мене посипалися з тієї сторони, з якої не чекала. Це був ніби ніж у спину. Звісно ж, Маринка з’їде з квартири, і я залишусь одна. Вчинок подруги я вважала зрадою. Я не вірила, що черговий роман Маринки триватиме довго, адже добре знала її характер і легковажність.

Я безсило опустилася на стілець і взялася за голову. Тепер мені доведеться займатися пошуком дешевшої квартири, а поки не знайду — оплачувати двокімнатну. Та я ж не потягну! Заледве встигла отямитися від почутого, як подзвонила мама і повідомила, що татові прописали додатковий курс реабілітації, і знову потрібні гроші. Не піду ж я після втечі на поклон до Луки, якщо досі не віддала йому борг. У Ореста теж таких грошей немає. Крім того, що він раніше віддав мені свої заощадження, але ж теж знімає квартиру і намагається налагодити свою справу.

Вихід знайшовся сам собою, причому там, де я зовсім цього не очікувала. Хоча в інакшій ситуації я точно б на таке нізащо не погодилася, проте зараз вибирати не доводилося. Мені потрібно було сходити в деканат, щоб підписати деякі папери, і обговорити з викладачами план занять заочного відділення. Коли я вже спускалася сходами, зустріла одногрупницю Дашу, з якою завжди нормально спілкувалася. Після обміну люб'язностями, я помітила, що в неї з’явилася нова гарненька шубка. Щоб зробити дівчині приємне, я запитала:

— Дашо, яка в тебе чудова обновка, — руки самі потягнулися погладити сріблясте м'яке хутро.

— Так, правда ж мені пасує? І до речі, не думай, що сюди приклали руки батьки або багатий залицяльник. Сама заробила. І купила те, що подобається мені. Ось так!

Даша аж світилася від щастя, адже дуже була задоволена собою. Мої очі мимоволі округлилися від здивування. Спершу я подумала, що вона просто хоче похизуватися, однак вирішила уточнити:

— І де ж це так платять філологам? Поділись секретом.

Даша аж розсміялася, мабуть, її дуже розвеселило моє питання.

— Не філологам, Олесю, а тим більше, психологам. Гарно платять танцівницям. Все законно, люба. Я не якась там...

— Дашо, та нічого такого я не думаю. У мене зараз велика фінансова скрута і мені не вистачає заробітку, а студентам-репетиторам небагато платять.

Даша знову засміялася і взяла мене за руку:

— Розслабся, Лесю. Це не те, що ти подумала. Я не торгую тілом, а танцюю у відомому нічному клубі. Просто танцюю — і все. Якщо ти сама не хочеш нічого іншого, то тебе ніхто не примусить. Це елітний клуб, де підтримують репутацію серйозного закладу.

Не встигла я нічого запитати, як подруга продовжила:

— Від мене вимагались танцювальні навички — і нічого більше. Я завжди одягнена в спеціальний костюм та працюю у масці, щоб не нарватися на когось знайомого. Це вимога закладу — зберігати інкогніто. Та й мені зайвих проблем теж не потрібно. Тобі розповідаю, бо ми в нормальних відносинах. Але прошу — нікому нічого не повідомляй.

— А це безпечно? — я зам'ялася, підбираючи слова, — Ну… Ти така серйозна дівчина. І тут танці… Законно це, чи ні?

— Лесюнчику, та я давно марю танцями, а батьки так мріяли побачити мене на філологічному. Ну я й послухала їх. А сама взагалі-то мрію накопичити грошенят, і відкрити свою студію, де буду навчати танців усіх бажаючих. Хто тобі забив голову, що танці це щось непристойне?

— Вибач, я не те мала на увазі…

— Нічого. Я тебе розумію. Сама раніше так думала і довго вагалася, коли мені запропонували цю роботу. Але мене офіційно взяли на роботу і оформили контракт. Ну а те, що доводиться танцювати в нічному клубі — нічого, зате платять дуже добре. Тому зараз ні про що не жалкую, і мені немає чого нарікати.

Мимоволі я спаленіла з сорому. Адже теж мріяла повністю посвятити себе танцям, та вибрала більш серйозні, нібито, професії. А в танцях розкривалася саме уві сні з моїм, точніше, вже зовсім не моїм Лукою. Я ставила перед ним танок, який детально продумовувала вдень. І якщо чесно, у мене в голові вже сформувалося кілька таких номерів, з якими можна виступати. От тільки б треба потренуватися танцювати у реальності, адже давно не робила розтяжку та вправи на гнучкість.

Подякувавши Даші, все ж узяла в неї координати адміністратора закладу. Декілька годин я вагалася, але врешті-решт набрала заповітний номер, адже папірець уже пропалював руку. Та й у мізках стугоніло: зателефонуй, чому чекаєш. Декілька довгих гудків, які відбивалися стукотом у серці, і приємний чоловічий голос, вислухавши моє питання, призначив зустріч на завтра. Із розмови я дізналася, що нічний клуб дійсно елітний заклад, куди не пускають аби кого. Тож мені не варто турбуватися за безпеку і непристойні пропозиції. Це мене трішки заспокоїло, не хотілося працювати у нелегальному закладі. Крім танцюристів їм були потрібні офіціантки, але професіоналам платили набагато більше. Все вирішено. Завтра йду на співбесіду.

Півночі не спала, продумуючи номер, який буду демонструвати. Потрібно ж було чимось дивувати майбутніх роботодавців, тому необхідно показати себе із найкращої сторони. Відчувала сум'яття та тривогу, проте вирішила не відступати. Я ж не роблю нічого протизаконного. Звичайний танок — і все. Принаймні, так мене запевнили Даша та адміністратор.

Навіть не пам'ятаю, як добралася до клубу і ступила в приміщення, де на мене вже чекали. Фелікс, так звали танцмейстера, виявився худорлявим молодим чоловіком з випещеним обличчям та руками. Побачивши мене, кинувся назустріч. Ухопив за руки і привітно усміхався. Спочатку критично обдивився з голови до ніг, від чого мені стало не по собі. Але схоже було, що він залишився задоволений побаченим, і почав запевняти, що я зробила правильний вибір, і не пожалкую, якщо почну тут працювати.

Я, ніби вівця на заклання, почимчикувала за ним у зал, де й проходила моя співбесіда, точніше, показовий виступ. Фелікс, відчуваючи мою сором’язливість, безупинно торохкотів, намагаючись витягнути мене із заціпеніння. Упевнившись, що я трішки оговталась, опустився на стілець і ввімкнув музику. Після мого виступу був в абсолютному захваті від моєї гнучкості,та щиро аплодував, коли я показала уривочок одного із своїх танців. Я мовчки стояла, схрестивши пальці за спиною і дивилася на нього благальним поглядом, чекаючи критичного вердикту. Однак він у захопленні вигукнув: