Глава 40

Олеся

Уже минуло чимало часу після того, як я розірвала стосунки з Лукою. Думала, полегшає після того, як він перестав мені снитися, та де там. Тепер довго не могла заснути, згадуючи про його міцне тіло, сильні нахабні руки і чітко окреслені губи, які приносили скільки задоволення. Хоча я тепер дуже втомлювалася, та робота репетитором дозволяла хоч трохи відволіктися, та й учні мене полюбили.

Я з головою занурилася у репетиторство. Поступово обростала новими знайомствами, батьки моїх учнів рекомендували мене своїм знайомим. У моєму житті з'явився справжній друг Орест, який, напевно, сподівався на більше, хоча я чітко дала йому зрозуміти, що не готова до нових відносин. На його гарне обличчя лише на мить налягла тінь смутку та болю, та ось він знову усміхається і стає надзвичайно милим.

Маринка мені стала натякати, щоб я придивилася до цього красеня, та мені поки що достатньо дружби. Сьогодні у мене вихідний, а Маринка повіялася на чергове побачення. Ну нічого, якось проведу день наодинці. Вже встигла помріяти, як сидітиму із великою чашкою чаю перед телевізором, з нудьги переключатиму канали. Та засумувати мені не дав дзвінок у двері. Хто б це міг бути? Невже господарі квартири повернулися? Але Маринка учора запевнила, що з ними усе владнала, і внесена необхідна сума наперед за пару місяців.

Пішла відчиняти трішки заспана і у м'якенькій піжамі. Навіть не захотіла накинути халат. Тільки відчинила двері, як перед моїми очима з’явився величезний букет із рожевих гербер, що ніби осявали свіжістю цей зимовий день. Із-за букета виткнулося задоволене усміхнене обличчя Ореста:

— Привіт, сонько! Досить розлежуватися, коли сама погода нарешті радує снігом і морозцем.

Машинально взяла у руки простягнутий букет і пропустила чоловіка у квартиру, все ще перебуваючи у напівсонному стані. Який Орест все-таки турботливий.

— Добрий ранок, Оресте. Просто хотіла ще трохи повалятися в ліжку. Вихідний у мене нечасто, тому просто хочу відпочити.

За мить квіти стояли у вазі, на кухонному столі красувався торт, який приніс Орест, а на плиті закипав чайник. При тому стіл був сервірований двома тарілочками, чашками, цукорницею, чайними ложками та гарно викладеними серветками. Бездоганно. Орест метушився кухнею, щось весело балагурив, намагаючись привести мене до тями. Я, не перестаючи позіхати, сиділа на стільчику і милувалася його вправністю та кмітливістю. Також ловила себе на думці, що Орест дуже гарний і має відкриту чарівну посмішку.

Ще цікаво дізнатися, де він узяв отаку гарненьку скатертинку? Напевно з собою приніс, бо не раз нарікав, що стіл під звичайною клейонкою — моветон. І коли він усе встигає? Заодно, Орест вирішує розвернутися і злегка обійняти мене:

— Лесику! Я не проти скласти тобі компанію. Тобто повалятися разом з тобою під ковдрою.

Я заусміхалася і відштовхнула його від себе:

— Усе ти зі своїми жартами, Оресте. З мене досить оцього всього. Як ти не розумієш? — не могла ж я йому сказати, що шалено хочу повернутися в обійми Луки — цього зрадника і брехуна. І нічого не могла з цим подіяти. Заледве стримала стогін, адже ніяк не могла забути того неймовірного красеня з жагучими очима.

Орест знесилено опустився на стілець.

— Олесю, досить себе картати. Скільки можна страждати через нього. Повір, він уже забув тебе і насолоджується в ліжку із цією розмальованою фіфою. Не для того над її тілом працювали пластичні хірурги, щоб вона віддала такого багатого нареченого.

— От якщо ти скажеш, що попереджав мене, то точно надаю ляпасів, — нахмурила брови і взялася руками в боки. Ну чому він не розуміє, що його слова діють на мене, ніби сіль на відкриту рану?

— Ні, не скажу. Краще скажу — сідай до столу та скуштуй тортика, який має магічну здатність покращувати настрій. Я його півгодини вибирав, все допитувався у продавчинь, який найсмачніший.

Я скосила очі на кулінарне диво. Тортик нагадував лісову галявину, на якій красувалися їжачки, грибочки, квіти та метелики з крильцями з шоколаду. Так, зовні тортик виглядав дуже апетитно, хотілося просто сидіти і милуватися шедевром. Захоплено всілася на стілець, хоча так не хотілося розрізати торт.

Орест крутився біля мене, ніби я англійська принцеса, і від цього на душі якось потепліло. Не встигла я відкусити шматочок і насолодитися бездоганним смаком, як і сама не зрозуміла, що тільки-но згодилася сходити з ним на прогулянку, а точніше покататися на льодовому катку. Коли він встиг розвести мене на обіцянку?

Але що поробиш? Упоравшись із тортиком, за півгодини ми вже вибиралися з будинку на довгоочікувану прогулянку. Я ж останнім часом навіть перестала помічати, як сніжок рипить під ногами, а занурилася в свої важкі думки.

Ну і нехай Лука розважається зі своєю блондинкою. Я більше не буду сумувати, — навіть не очікувала, що проказала це вголос.

— От і правильно, дівчинко, — Орест подивився на мене захопленим поглядом і підхопив під ручку, оберігаючи від падіння, — Він проміняв справжній скарб на дешеве брязкальце. Нехай мучиться зі своєю порцеляновою лялькою.

Мені якось із кожним кроком ставало легше. Чи то морозне повітря позитивно впливало на мене, чи присутність Ореста — але я забула про тривожні та стражденні думки і просто насолоджувалася чудовою погодою і веселою компанією.

Я ж бачила, що подобаюся Оресту, та він викликав тільки дружні емоції. Зараз не хотілося про це думати, так як і не хотілося загадувати на майбутнє. Одного разу уже загадала ... Адже загадала зустріти того чоловіка, з яким проводила уві сні палкі ночі. І добром це не закінчилося. Може слід уже опуститися на землю і придивитися до інших чоловіків, які не поводять себе таким нахабним чином?

Ми з Орестом цілісінький день гуляли містом, покаталися на ковзанах, а коли відчували, що замерзали — забрідали у цікаві кав'ярні, щоб щось перекусити і зігрітися. От чому з Лукою так неможливо? Такі розваги йому, певно, не по статусу. У нього все повинно бути дорогим і вишуканим: розкішна дівчина, багатий маєток, фірма з мільйонним прибутком.