Глава 38

Олеся
 

Я кинулася з криком від тривожного сну. Щось страшне і чорне обплутало душу, серце несамовито калатало, а по спині заструменіла цівочка холодного липкого поту. Невже щось погане сталося із Лукою? Але чому я вирішила, що сон пов'язаний із ним? Однак тут я згадала, що тільки-но бачила його поряд із собою. І ми, здається, про щось розмовляли. Хоча, навіть сперечалися. Спогади зі сну з’являлися ніби уривками, миттєво виникали і раптово зникали. А цілісна картинка уперто не бажала ховалася від мене. Де ми були? Цього я не знала.

Так, я для себе вирішила поговорити з Лукою, щоб поставити жирну крапку у наших стосунках. Зраду я не могла пробачити. А тим більше те, що він незабаром одружиться на іншій. Та розуміла, що рано чи пізно ми зустрінемось, і розмови не уникнути. Ну от і поговорили... Тільки уві сні. А про що говорили — не пам’ятаю. Раніше це були реалістичні сновидіння, коли зранку я могла згадати кожне слово, кожен жест мого коханого. Колись коханого… Зараз це вже в минулому.

Мимоволі рука потяглася до браслета. Я відчувала, якщо доторкнуся до нього, то хоч якось зможу заспокоїтися. Та тільки-но моя долоня доторкнулася до нього — браслет несподівано розірвався, і розлетівся блискучими намистинами по підлозі. Цього іще не вистачало для повного щастя! Миттю кинулася, увімкнула світло, і почала тремтячими руками збирати розсипане. Не знаю, чи всі намистини вдалося зібрати, але помучилася із пошуками довгенько. Та найдовше шукала фігурку, яка закотилася за найдальшу ніжку ліжка.

Я ледь не розплакалася від щастя, коли знайшла бажану фігурку кішечки, міцно стиснула її в долонях, ніби дорогоцінність. Потім з усього маху сіла на підлогу і розплакалась. Безнадія заполонила мою зранену душу. Схоже, це був знак, що нам із Лукою вже не склеїти кохання, не повернути час, щоб почати все заново. Моє щастя розбилося і розсипалося, як ці намистини — не зібрати. Невідомо скільки часу просиділа на підлозі, але поступово почала приходити до тями. Як тільки змогла хоч як-небудь заспокоїтися, склала знайдені намистини у скриньку і сховала на дні валізи. Мабуть, саме там розірваному браслету і місце. Принаймні, на деякий час. Все одно скоро переїжджати. А після того подумаю, чи варто взагалі ремонтувати браслет.

Маринка так надихнулася пошуками житла, що розпочала бурхливу діяльність і вже знайшла затишну квартиру. І вже встигла обговорити всі деталі із власниками квартири. Одне слово, ми вже завтра повинні переїхати туди. От уміє вона ось так сходу знаходити потрібні зв’язки і домовлятися з людьми. Ще й заручилася допомогою Ореста. Той виявився справжнім другом, і запевнив, що завтра нам допоможе з переїздом. Так, ми не відмовилися від допомоги, тим більше такого чоловіка, який хоча й мав веселий характер, та точно не був таким розважливим брехуном, як Демченко.

Я вже для себе вирішила перевестися на заочне відділення, щоб уже почати повноцінно заробляти. Критична фінансова ситуація у родині не залишала мені вибору. Так мені буде зручніше. У мене з’явиться більше часу, і я зможу забезпечувати фінансами спочатку себе, а якщо пощастить, то й допоможу родині. Маринка відмовляла мене, та в неї була зовсім інша сімейна ситуація, і вона врешті-решт згодилася із моїми аргументами.

Дивно, та мені так хотілося почути як справи у Луки, тож я вирішила про це обережно розпитати у Ореста. Блондину не сподобалася моя зацікавленість, він навіть ледь не випустив коробку з рук. Він із роздратуванням на мене подивився, спочатку думав обмежитися мовчанням, але потім здався. Він процідив, що у багатіїв свої дивацтва, і йому невідомо про справи роботодавця. А потім додав, що у Демченка все нормально, напевно, готується до весілля. І взагалі, продовжив він, дивлячись мені в очі, чому я цікавлюся справами чоловіка, котрий так цинічно мене обманув?

Коли я намагалася щось іще запитати, Орест сказав, що нещодавно звільнився звідти, тому не цікавиться життям колишнього господаря. І знову промовив таким тоном, ніби хотів завдати мені більше морального болю. Я здивувалася, дізнавшись про звільнення, та блондин запевнив, що не все життя ж йому працювати мажордомом, тим більше невдовзі отримає жаданий диплом, і зможе почати нове життя. Мовляв, задумки у нього вже є.

Мені ситуація із звільнення Ореста здалася дивною, адже зовсім нещодавно він співав дифірамби про те, як йому пощастило працювати у такого чоловіка, як Лука Демченко. І як він задоволений зарплатою. Та щось миттю змінилося. Схоже, останнім часом від Демона починають тікати, ніби пацюки з потонулого корабля. Чи Орест також не знайшов спільної мови із нареченою Луки? Але мені це байдуже.

Для себе я вже вирішила, що чим швидше мені вдасться забути Луку, тим краще. Краще для всіх нас. У мене незабаром розпочнеться нове життя. Хоча переїзд вимотав багато нервів, зате результат порадував. Мені дуже сподобалася нова квартира, а особливо порадувала ціна. Тим більше, у нас з Маринкою виявилося по кімнаті, хоча я могла б розміститься з подружкою і в одній. Адже тепер я рідко бувала вдома, працювала, щоб заробити грошей, і віддати борг. Я так хочу кинути гроші в обличчя нахабному обманщику, одні думки про якого зводили мене з розуму. Це було зараз єдине бажання, яке рухало мене вперед.

Проте серцю не накажеш. Воно живе незалежно від мене, незалежно від моїх бажань. Чим більше я намагалася викинути Луку з голови, тим частіше думки про нього заполоняли кожну клітину мого серця. Єдине, чого я зараз найбільше бажала — хотілося знову побачити його уві сні — такого рідного, привабливого та гарного. Та от нещастя: з тих пір, як порвався браслет, жаданий чоловік перестав приходити у мої сни. Навіть після того, як я відремонтувала браслет, нічого не змінилося — наш зв'язок розірвався.